28.Норманське завоювання Англії

Норман завоюв Англії 1066 та його наслідки.Норман герцог Вільгельм захопив Англію. Вікінги таки виграли боротьбу за Англію. Вільгельм - бастард норманського герцога Роберта ІІ Диявола у 1033р шестирічним хлопчиком був призначений спадкоємцем своїм батьком, який вирушив у Палестину.

Отримавши звістку про смерть Роберта 2 норман барони повстали але підтримка франц короля Генріха зберігла герцогу корону.

Підрісши герцог приєднав до Нормандії графство МЕН, а також впорядкував церкви Нормандії при допомозі пріора бекської школи Ланфранка. Враховуючи невдачу норвезького короля Гаральда ІІІ він добре приготувався до походу на англію.

Вільгельм зібрав майже 60 тис військо, і 29.09.1066р висадився в Певенсі біля Гастінгса. 14.10.1066 сам Гарольд загинув у битві при Гастінгсі, де англо-саксонці були розбиті норманами.

Коли до Лондону дійшла звістка про перемогу Вільгельма Завойовника і смерть Гарольда знать вибрала королем ЕДГАРА ЕТЕЛІНГА. Але графи Мерсії і Нортумбрії покинули Едгара. Вільгельм підійшов до Лондону, і Едгар який лишився сам визнав королем Вільгельма.

У 1068 Едгар їде до шотланд короля Малькольма. Після кількох невдалих спроб скинути Вільгельма Едгар втік у Фландрію.

Вільгельм (1066-87)

підкреслюючи законність успадкув англ престолу, Вільгельм урочисто пообіцяв дотрим законів Едуарда. Привілеї Лондону були підтверджені особливою грамотою. Гарольд і його прихильники були оголошені зрадниками. Король роздав численні землі своїм баронам по різних графствах.

29.Франська держава за Піпіна Короткого

У листопаді 751 р. в Суассоні були скликані збори, де Піпін “зі згоди всіх франків” був проголошений королем, фактично здійснивши державний переворот й започаткувавши правління нової династії. Для того, щоби добитися схвалення народу і знаючи, як той шанує королівську сім’ю і звичаї, Піпін завершив справу належно:  в 754 р. у Сен-Дені вже папа Стефан ІІ (752-757)  коронував його як “короля милістю Божою”, забороняючи в майбутньому обирати короля поза цією сім’єю.

Піпін віддячився папі декількома походами роти лангобардів (754–756) та створенням у Середній Італії, на базі відібраного у лангобардів колишнього Равеннського екзархату, Папської області з містами Рим та Равенна, особливої держави пап, якою вони правили як світські правителі (756–1870). Акт отримав назву “Піпінів дар”, що начебто був офіційно підтверджений грамотою імператора Костянтина І (306-337). Насправді, це одна з найзнаменитіших в історії фальшивок, створених у папській канцелярії аббатом Фулрадом, що залишився в Римі на чолі невеликого королівського гарнізону. Цим кроком Піпін заклав тверде підґрунтя проникненню впливу франків до Італії. Щоби закласти основи міцної влади, король часто змушений був застосовувати силу. За його правління велись безперервні війни в Баварії та Септиманії (завойована у 759 р.) та дев’ятирічна війна в Аквітанії (759–768).

Церковна політика. У союзі з прелатами Піпін І Короткий активно сприяв відродженню традицій проведення щорічних церковних соборів. Король особисто був присутній майже на всіх цих соборах. Завдяки йому продовжувалася реформа церкви: Піпін І ввів десятину для всіх землевласників королівства і зміцнив зв’язки з Римом, переймаючи римську літургію. Одночасно він зберіг за церквою привілеї: велике землеволодіння, звільнення від окремих державних податків, широкі повноваження єпископів у межах їх діоцезів. Часто на користь християнських храмів і монастирів з королівської скарбниці виділалися значні кошти. Піпін І доклав зусиль для встановлення монополії короля на карбування монет. Так із традиційних срібних деньє, які мали ходіння по всій Європі, зникли імена монетників, що карбували монету в своїх реґіонах.

30.Внутрішня політика короля Хлодвіга

Зовнішня та внутрішня політика Хлодвіга. Спроби Хлодвіга захопити Бургундське королівство (500–502 рр.) завершилися невдачею. В союзі з тими ж бургундцями в 507 р. у битві при Пуатьє він дощенту розбив військо вестготів, король яких Аларіх ІІ загинув, а його син Амаларіх відійшов з рештою вестготів за Піренеї. Ця перемога дала Хлодвігові контроль над більшістю території південно-західної Галлії. Тоді його держава охоплювала територію від р. Гарони до Рейну і від кордонів Арморіки (Бретані) до р. Рони.

Оскільки константинопольський двір у особі імператора Анастасія І (491–518) обдарував його званням “патриція і проконсула”, Хлодвіг мав вищий статус від усіх західних королів того часу, і його правління було узаконене в очах галло-римського населення. Цей титул значно полегшив злиття двох народностей і навіть в середовище “наближених до короля” вніс деяку рівновагу. У 508 р., заволодівши територією ріпуарських франків на сході, він зробив своєю столицею Лютецію (Париж) – природній центр Галлії.

людьми, а їх треба пригадати. У першу чергу, поціновувалася давність правових норм.

За Хлодвіга загальноплемінних народних зборів у франків вже не було. Вони були замінені весняними оглядинами війська – “березневі поля”. Утвердження нової публічної влади було пов’язане з введенням територіального поділу населення. Землі, заселені франками, були поділені на “паги”, що складалися з більш дрібних одиниць – сотень.

На місцях продовжували існувати сотенні збори (малюс), що виконували судові функції завдяки виборним посадовим особам тунгінам (лат. tunginus або centennarius) – сотникам, що мали право чинити суд. Початково вони обиралися місцевим населенням, а згодом призначалися графом. Їм допомагали 7 рахінбургів (старофранц. rachimburgii або rerinburghe), знавців права (“оголошувачів вироку”), що були представниками общини. Франки, як і інші германці, вважали, що закони не створюються.