26.Розпад імперії Карла Великого

Розпад ім Карла Великого Людовік Благочестивий (814 - 840) поділив королівство між трьома синами. Лотар - імператор, Піпін - Аквітанія, Людовік - велику Баварію Після смерті Людовіка сини пересварилися. У 843р вони, крім Піпіна, зібралися в Вердені і поділили імперію між собою. Втім у Вердені було поділено не стільки теритот як єпископства, абатства, графства, і округи. Карл ІІ Лисий - Зх-Франське королівство, тобто майже всю сучасну Францію- Аквітанія, Нейстрія, Фландія, Іспанська марка. (романські мови) Людовік ІІ Німецький - Сх Франське королівство, (НІМЕЧЧИНА- Баварія, Швабія, Франконія, Саксонія, Тюрінгія). (німецькі діалекти) Найстаршому ЛОТАРІЮ - імпер титул та вузька смуга європ територ уздовж Рейну - Лотарінгія та Пн Італія- Фризія, Бургундія, Прованс. (романо-германські діалекти) Причини розпаду: -відсутність міцного економічного підгрунтя та домінування натурального господарства. - господарська замкнутість регіонів - зростання влади великих землевласників. - слабка централізація влади. - до того ж це було не стійке військово- демократ утворення.

27.Органи державного управління франків,їх функції та повноваження

Центральні органи державного управління Із перетворенням у великих земельних власників дружинна знать перестала постійно проживати при королівському дворі, підвищилось значення посадових осіб – міністеріалів. Спочатку вони були головними управляючими королівським господарством. Тоді ще не було різниці між державним і осо-бистим королівським майном, загальнодержавні питання роз-глядались як особисті справи королівського дому. А тому міністеріали фактично очолили державне управління і суд. По-ступово вони стають власниками великих латифундій. серед двірцевого духовенства, обов`язковий учасник королівської ради.

Місцеві органи державного управління Традиційне самоуправління вільних франків там, де во-ни проживали, було поступово замінене системою призначуваних із центра посадових осіб – уповноважених короля. Вся територія держави була поділена на округи – паги. Управління округом надавалось графу-уповноваженому короля. У його розпорядженні був військовий загін. Він керував ополченням пагів. Округа ділились на сотні. Спочатку вони очолювались виборною особою. Але вже Меровінгам вдалось замінити його призначуваною особою – центенарієм на “півночі” і вікарі-єм на “півдні”. Він підкорявся графу і майже повторював його владу в сотні. Громади (марки) франків, які входили у склад сотні, зберігали самоуправління.

Суд Вища судова влада належала монарху,йому допомагали представники знаті.Королівська рада розглядала найбільш небезпечні правопорушення.Основною судовою установою держави, де розглядалась більшість справ, були “суди сотні”. Але поступово судо-ва влада зосереджується в руках феодалів. Спочатку граф, центенарій чи вікарій тільки скликали мальберг – збори вільних людей сотні, які вибирали із свого середовища суддів-рахінбургів. Суд відбувався під керівництвом виборного голови – тунгіна. У його склад вибирались, як правило, заможні, поважні люди. Але на судовому засіданні повинні були бути присутніми всі вільні і повноправні жителі (дорослі чоловіки) 100-ні. Уповноважені короля лише слідкували за правильністю судочинства.Поступово уповноважені королястають головами судів замість тунгінів. Каролінги завершили цей процес. Їх посланці – місії одержали право замість рахінбургів призначати членів суду –скабінів. Обов`язок вільних людей бути присутніми на суді був відмінений. Подальший розвиток феодалізму призвів до радикальних змін усієї судової структури. Сеньйори - іммуністи розширюють свої права в галузі суду над селянами, які проживали в їх володіннях. Набувають рис імунітету і судові повноваження посадових осіб, а також вищих ієрархів церкви. Юрисдикція церкви поширювалась не лише на духовенство, а й на деякі категорії світських людей, вдів, сиріт, вільновідпущеників. Судовий процес можна було розпочинати тільки з ініціативи потерпілого. Він був зобов`язаний дати суду докази скоєного, привести співприсяжників, котрі могли б підтвердити його хорошу репутацію. Для перевірки істинності свідчень обвинуваченого дозволялось застосовувати “суд божий” (ордалії) – випробування розпеченим залізом або кропом. Заможний франк міг відкупитися від “суду божого”. Третина всіх судових штрафів ішла на користь короля.