76.Західно-франкське королівство періоду останніх Каролінгів

Після смерті Людовіка Благочестивого (26 червня 840 р.) загострилася війна між його синами (840–843 рр). Лотар, що успадкував титул імператора, оголосив про неподільність спадщини, тобто імперії. У відповідь на це Людовік і Карл уклалисоюз і виступили проти старшого брата. 25 червня 841 р. вони завдали йому поразки в Фонтенуа-ан-Пюїзе, неподалік міста Осера. У лютому 842 р. у Страсбурзі між Людовіком та Карлом був укладений новий договір, скріплений урочистою клятвою, виголошеною романським (Карл) і старонімецьким (Людовік) діалектами. Це свідчило про об’єктивність формування споріднених, але різних, народностей у межах однієї імперії. Перед загрозою переважаючих сил Лотар змушений був шукати примирення зі своїми братами. У серпні 843 р. в Вердені брати підписали договір про розподіл імперії Каролінгів на три частини: західна (Аквітанія, Нейстрія, Фландрія, Іспанська марка, Септиманія) мала дістатися Карлові ІІ Лисому; східна (Баварія, Швабія, Франконія, Саксонія, Тюрінгія) відійти середньому братові Людовікові ІІ Німецькому; старший же, Лотар, за умовами договору зберігав за собою імператорський титул і ставав правителем королівства, що простяглося смугою від Північного моря (Фризія, Бургундія, Прованс) до Італії на півдні. Так на території колишньої імперії Карла Великого утворилися три держави: Західнофранкське (майбутня Франція) та Східнофранкське (майбутня Німеччина) королівства і “держава Лотаря” (майбутня Італія разом із землями по Рейну). Процес розпаду імперії не був однозначним. Після верденського розподілу 841 р. Лотар ще кілька разів зустрічався з братами для переговорів (у 844 р. біля Тіонвіля, у 847 та 851 — в Мерзені, у 848 - у Кобленці, 849 у Перонне, 853 – у Льєжі). Ці з’їзди були перервами між продовженням боротьби між братами. Останні роки Лотар терпів від жорстоких набігів вікінгів. Змушений розділити свої володіння між трьома синами - Людовиком, Лотарем і Карлом, він до 855 р., коли прийняв чернецтво, утримував контроль над ними. Сини Лотаря не утримали володінь за межами Італії, прирейнські землі розділили між собою Людовик Німецький та Карл Лисий. Каролінги вигасли у Німеччині та Італії на початку Х ст. Карл Лисий, „перший французький король” змушений був піти на значні поступки знаті. За Мерсенським капітулярієм 847 р. кожна вільна людина повинна була знайти собі сеньйора, права сеньйора над васалами були зрівнені з правами короля над своїми підданими. За К’єрсійським капітулярієм 877 р. була узаконена спадковість бенефіцій, які таким чином перетворилися у феоди. Титули графів, віконтів і маркізів також стали спадковими княжими титулами. Місцеві династії, незабаром піднесені до герцогських, скоро розкололи Францію на цілий ряд майже незалежних володінь.Останні Каролінги втрачали контроль над землями за межами власного домену. Королі Людовик ІІ Заїка (877-879), Людовик ІІІ (879-882), Карломан (882-884), Карл ІІ Товстий (884-888), Ед Паризький (888-898), Карл ІІІ Простуватий (893-922), Роберт Паризький (922-923), Рауль Бургундський (923-936), Людовик ІV Заморський (936-954), Лотар (954-986) та Людовик V(986-987) були короткочасними слабкими правителями, які до того ж мусили відбивати регулярні напади вікінгів. У 885-886 рр. вікінги протягом 10 місяців тримали в облозі Париж. Граф Ед Паризький з династії Робертинів вміло організував оборону і відбив противників. Невдовзі він зайняв королівський престол. Королями були і його внук Роберт, а також граф Рауль Бургундський. У 911 р. король Карл ІІІ Простуватий навіть змушений був уступити норманському конунгу Роллону побережжя Нижньої Сени, де вікінги заснували герцогство Нормандія. У 987 р. після вигаснення Капетінгів французька знать обрала королем графа Гуго Капета, нащадка Еда Паризького з династії Робертинів.