72.Імперія франків за часів правління Людовика Благочестивого

Людовік не завжди міг впоратися зі свавіллям знаті й замість того, щоби вгамувати її, змусити до покори своєю імператорською владою, загравав перед нею, роздаючи у володіння все нові й нові лени, а тим самим ще більше посилював її позиції. Не була обділена королем увагою й шаною і християнська церква. Наслідком такої політики стала тривала міжусобна війна, що поклала початок падінню Франкської держави, залученої світськими вельможами і єпископами в боротьбу партій, від якої згодом і верховна влада опинилася в повній залежності.

У 817 р. Людовік Благочестивий провів розподіл імперії (“Ordinatio imperii”) між cинами від дружини Ірмінгарди Лотарем (більшість власне франкських земель і італійські володіння), Піпіном (Аквітанія і Гасконь) та Людовіком (Баварія і Карінтія). Імператорський титул мав дістатися Лотареві.

Однак, після смерті своєї дружини Ірменгарди Людовік у 819 р. одружився з Юдіф, дочкою Вельфа, графа Німецького і Баварського. 13 червня 823 р. у неї народився син Карл, якому імператор вирішив залишити частину спадщини (початково Швабію). Після ряду повстань синів і декількох тимчасових позбавлень трону (830–833 рр.) Людовік Благочестивий зрештою 1 лютого 839 р. в Метці знову повернув собі імператорський титул. Цього ж року він підняв питання про успадкування між синами: Лотарем, Людовіком і Карлом, включивши до уділу Карла Нейстрію, Аквітанію, Септиманію, Іспанську марку й Бургундію.

73.Внутрішня і зовнішня політика Вільгельма Завойовника

У 1069 р.Вільгельм Завойовник подолав опір у Нортумбрії та Мерсії й остаточно опанував країну. Володіння противників Вільгельма конфісковувались та переходили у власність короля. Король був єдиним та неподільним власником усіх земель і жалував їх безпосереднім утримувачам за несення військової й іншої служби та сплату встановлених звичаєм повинностей. Разом із землею жалувалось політичне право управляти людьми, що мешкають на цій землі: право здійснювати суд, збирати податки та вимагати виконання повинностей. Утримувачі королівської землі були його васалами, а король був верховним сеньйором. Васали мали обов'язок супроводжувати короля під час військових дій 40 днів на рік. Уся країна була поділена на військові округи, відомі під назвою лицарських ленів, і які за межами приблизно відповідали колишнім утриманням тенів. Кожна така округа мала споряджати одного важкоозброєного вершника. Англії феодалізм був насаджений нормандцями зверху у готовій формі на протофеодальний лад англосаксів. Вільгельм привів з собою своїх васалів, яких в процесі захоплення країни наділяв землею у її різних частинах. Завдяки завоюванню та необхідності підтримання жорсткого контролю над англосаксонським населенням влада Вільгельма була набагато міцнішою, ніж влада континентальних королів. Завойовники-нормандці гуртувалися навколо державної королівської влади, і тому довгі роки Англія була позбавлена феодальної анархії, властивої іншим країнам Європи. В країні не було допущено створення великих баронських володінь, окрім прикордонних районів Уельсу та Шотландії, де треба було стримувати ворожі набіги. Представник центральної влади - шериф - мав у кожному графстві набагато більшу силу, ніж будь-який з барон у своїх володіннях. Корона намагалася не допустити ведення баронами приватних війн та побудову замків. Надзвичайна сила держави і складає головну особливість розвитку феодалізму в Англії ХІ-ХІІ ст.

Васали Вільгельма володіли землею як у Нормандії, яка була частиною Французького королівства, так і в Англії. Влітку вони брали участь на у війнах континенті як піддані Нормандського герцога, а взимку займалися своїми англійськими маєтностями. Певний час існував опір англосаксонського населення іноземцям-баронам (які ще близько двохсот років розмовляли французькою мовою), проте він поступово вгасав із налагодженням державної адміністрації. Королю було зручно використовувати неприязнь корінного населення до нормандських баронів, бо це дозволяло йому придушувати їх заколоти за допомогою селянського ополчення.

Через двадцять років після завоювання Англії Вільгельм провів перепис населення країни та його майна. Метою перепису було отримати відомості для збирання гельду - майнового податку - і отримання інформації про багатства та землі васалів корони. Населення зустріло цю акцію дуже недоброзичливо, і зібрані матеріали отримали назву "Книга страшного суду" ("Domesday book",1085 р.). "Книга" є досить докладною картиною соціально-економічної структури країни. За нею можна обчислити чисельність населення Англії, яке складало приблизно 2 млн. людей. 9% населення складали раби (особисті слуги), які поступово розчинялися серед селян; 70% складали різні категорії залежного чи кріпосного селянства; особисто вільних людей було всього 12%, і відсоток цей знижувався. Основою економіки був манор - феодальний маєток, на землях якого працювали залежні селяни. Центрами ремесла та торгівлі були міста, які належали або короні, або світським чи церковним феодалам.