66.Європейська середньовічна культура 5-11ст.:освіта,наука,література

Загальні зауваження. Зрозуміло, що культура цього періоду мала християнське забарвлення. Виступаючи проти язичеської розпусти античної епохи, пропагуючи більш прості та суворі форми, вона не змогла позбутися античного спадку і активно ним користувалася. Потреба при церковному богослуженні в користуванні відповідною літературою, як і потреба у полеміці з іновірцями у використанні ще більшої кількості літератури, привело до значного зростання писемності, продукування книг і проникнення цих процесів у більшість прошарків вільного населення.

Середньовічне мистецтво Західної Європи сформувалось в процесі зіткнення, нашарування та змішання відмінних одна від одної художніх традицій – перша переживала сутінки, інша зустрічала світанок – греко-римської та “варварської”. Окрім того були ще релікти автохтонної кельтської культури та потужне гравітаційне поле сусідньої візантійської цивілізації. Об’єднавчим духовним стержнем, завдяки якому мистецтво Середньовіччя, попри все розмаїття своїх хронологічно-територіальних проявів, постає цілісним явищем, стало Латинське Христиняство.

У порівнянні з Античністю та Ренесансом середньовічне мистецтво вважали другорядним і маловажливим – мистецтвом “темних віків”. Це означення результат незнання і нерозуміння, але воно докладно передає відчуття інакшості середньовічного мистецтва від того “типово західного” мистецтва, що його розвиток почався у ранньомодерний час. Мистецтва, яке цінується передовсім за свої естетичні якості, мистецтва “персонального”, яке творять конкретні творчі особистості.

Мистецтво Середньовіччя було мистецтвом образів, а не митців і саме на ці образи був покладений обов’язок врятувати людство від гріхів і привести до спасіння. Образи однак еволюціонували, з часом втрачаючи зв’язок з причиною, яка покликала їх до життя.

Середньовічне мистецтво поділяють на три великих періоди, тривалість яких у різних частинах Європи неоднакова. Адже якщо ХІІ ст. для Франції – це вже рання готика, то для довколишніх країн все ще романська епоха; якщо у XV ст. на північ від Альп розквітає пізня готика, то в Італії – починається Ренесанс. Саме цим зумовлений ефект “накладання” хронологічних меж у періодизації середньовічного мистецтва: 1. Ранньосередньовічне мистецтво (ІV – поч. ХІ ст.); 2. Романське мистецтво (ХІ – ХІІ ст.); 3. Готичне мистецтво (друга пол. ХІІ – XV ст.).

8. Освіта. Переселення народів і хаос, пов’язаний з цим періодом, не сприяли розвитку освіти та шкіл. Але потреба в освідчених кадрах відчувалася рано, інтелектуальне життя зосереджувалося по монастирях та дворах правителів, де з’являлися перші школи. Теодоріх Великий, Альфред Великий та інші варварські королі прагнули дати відповідну освіту своїм нащадкам і оточували себе освідченими людьми. Запровадити шкільництво пробував Карл Великий. Однак довший час освіта розвивалася переважно в монастирських осередках. В більшості регіонів Європи освіта залтишалася латинською, окремі представники церковної еліти вивчали ще грецьку та гебрейську мови. Виключенням булла Англія, де завдяки Альфреду Великому та його наступникам як книжна мова розвивалася англійська. Подібне відбувалося в Скандинавії, переважно завдяки успіхам поезії скальдів та розвитку місцевого рунічного письма. В Іспанії та півдні Італії вивчали також арабську мову (успіхи арабської культури цього періоду Були вражаючими. В ХІ ст. стали формуватися перші зачатки вищої освіти. Ними можна вважати Болонську школу права, яка стала головним центром вивчення римського права, та медичну школу в Салерно. Значним культурним та освітнім центром став монастир Клюні. Культура V – XI ст. була багатогранною і немає жодних підстав до розмов про „темні віки”.