
- •1.Термін «середні віки»:суть і походження терміну
- •2.Хронологічні етапи середньовічної історії Європи
- •3.Джерела середньовічної історії Західної Європи
- •26.Розпад імперії Карла Великого
- •27.Органи державного управління франків,їх функції та повноваження
- •28.Норманське завоювання Англії
- •31.Внутрішня та зовнішня політика Оттона 1 до 962р.
- •32.Виникнення Священної Римської імперії
- •33.Політика німецьких королів та імператорів стосовно словянських племен
- •51.Угорська експансія в Центральну і Західну Європу кін 9-10ст.
- •50.Виникнення ісламу і його розкол
- •52.Арабський халіфат періоду виборних халіфів
- •53.Арабський халіфат в період правління династії Омеядів
- •55.Культура Арабського халіфату і її вплив на цивілізації Західної Європи
- •56.Протиріччя і конфлікти в структурі Християнської церкви періоду раннього середньовіччя.
- •57.Схизма 1054р.Її причини та наслідки
- •58.Ієрархічна структура Християнської церкви у Західній Європі в період раннього середньовіччя
- •60.Держава норманів у Південній італії в 11ст.
- •61.Епоха лінивих королів:особливості і політичні наслідки
- •63.Каролінзьке відродження
- •64.Оттонівське відродження
- •65.Військова справа у Зах Європі періоду раннього середньовіччя
- •66.Європейська середньовічна культура 5-11ст.:освіта,наука,література
- •67.Мистецтво Зах Європи в період раннього середньовіччя
- •68.Італійська політика німецьких королів та імператорів у 10-11ст
- •69.Культура мусульманської Іспанії 4-11ст
- •70.Участь Сіда Кампеадора у Реконкісті
- •71.Єритичні рухи у Європі 4-11ст.
- •72.Імперія франків за часів правління Людовика Благочестивого
- •73.Внутрішня і зовнішня політика Вільгельма Завойовника
- •74.Експансія арабів у 7-8ст.
- •75.Внутрішня політика Карла Великого
- •76.Західно-франкське королівство періоду останніх Каролінгів
- •77.Регіональні особливості Священної Римської імперії
60.Держава норманів у Південній італії в 11ст.
З 1016 р. Південна Італія стала предметом зацікавлення і вікінгів з Нормандії. Два потоки північних розбійників з’єдналися. На цей раз вони отримали підтримку. Імперія, яка також включилася у відвоювання Південної Італії, після перших поразок зрозуміла, що без сильного флоту воювати з арабами важко. А вікінги Були найсильнішими моряками Європи. У 1027 р. за згодою імператора Конрада ІІ норманни заснували на острові перше поселення Аверса, яке невдовзі стало центром новоствореного графства. Норманнів очолювали десятиь синів Танкреда Готвильського, під проводом яких норманнські загони поступово стали опановувати не лише острів, але й прилегле побережжя материку. Старший син Танкреда, Вільгельм, у 1042 р. став графом Апулії, четвертий син - знаменитый Роберт Гвіскар (Гвіскард тобто Аскольд) – взяттям Барі (1071) завершив завоювання візантійських володінь у Південній Італії. Роберт І Гвіскар (1059-1085) прийняв титул герцога Калабрії. Наймолодший Рожер у 1061 р. розпочав відвоювання Сицилії і через 30 років з арабським пануванням на острові було закінчено. Араби переважно залишилися у містах, визнавши владу норманнів. Граф Рожер (1061-1101) утиримав у своїх руках Сицилію, формально визнавши зверхність старшого брата Роберта Гвіскара та його наступника Рожера (1085-1111), який прийняв титул герцога Апулії, Калабрії і Сицилії. Старший син Роберта Гвіскара Боемунд отримав Тарент і став одним з героїв Першого хрестового походу.
61.Епоха лінивих королів:особливості і політичні наслідки
У другій половині VII в. склалася нова система політичного панування і управління, свого роду “демократія знаті”, яка припускала безпосередню участь великоземельної верхівки в управлінні державою. Королівська влада втрачала ту відносну самостійність, яку вона мала раніше. Натомість зросла роль створеної ще раніше Королівської ради, що складалася з представників служилої знаті і вищого духовенства. Без згоди Ради король фактично не міг ухвалити жодного серйозного рішення. Знать поступово перебрала ключові позиції в управлінні не тільки в центрі, але й на місцях.
Період “після Дагоберта” став часом посилення влади майордомів. Майордом вже відігравав важливу політичну роль, командував королівською армією, стягував податки і очолював палацовий суд. Він став істинним главою уряду і першою особою в державі. Роль короля стала ще менш значною, коли королівство розділилося на три частини: Нейстрію на північному заході, Бургундію та Австразію на північному сході. Кожен з майордомів цих територій став на чолі місцевої аристократії і виборював незалежність своєї країни. За правління наступників Дагоберта саме майордоми вели постійну боротьбу за верховенство між Нейстрією та Австразією.
Фактично це були чвари між великими землевласниками, що виявили всю неміцність королівства Меровінгів, в якому то тут, то там виникали внутрішні межі в результаті виходу з покори місцевої знаті або опору населення стягуванню податків. До того ж до кінця VII ст. франки втратили ряд земель: у 40-х роках відклалися Тюрінгія, Аламанія і Баварія, близько 670 р. – стала самостійною Аквітанія, якою керували незалежні герцоги. Реально франки у цей час займали територію між Луарою і Рейном.
До ослаблення влади Меровінгів призвело, перш за все, виснаження їхніх земельних ресурсів. Тільки на основі нових пожалувань, дарувань і надань нових прав землевласникам, встановлення нових сеньйоріально-васальних зв’язків могло відбутися в цей час посилення королівської влади і відновлення єдності Франкської держави.
62.Франко-німецька боротьба за Лотарингію у 9-11ст.
Лотарингія – Герцогство, що знаходиться на північному-сході сучасної Франції.
До 1766 року входило до складу Священної Римської Імперії. Після верденського поділу Лотарингія ввійшла до складу Священної римської імперії. Після смерті сина лотаря Лотаря ІІ в 869 році розпочалася боротьба між східно і західно франкським королівством.
Мерсенська угода 870 року про поділ лотарингії між східно і західно франкською державою.
ЛЮДОВІК ІІІ приєднав лотарингію в 876році. Карл простакуватий приєднав в 911 році Лотарингію до франції. Але Конрад І відвоював Ельзас. Генріх Птахолов повернув Лотарингію в 925.