84. Основи функціонування фінансової системи Великої Британії.
Фінансова система Великобританії після другої світової війни одержала подальший розвиток у напрямку більш активного втручання держави в економіку країни і соціальні процеси. В даний час фінансова система включає чотири ланки:
- державний бюджет;
- позабюджетні спеціальні фонди;
- фінанси місцевих органів влади;
- фінанси державних корпорацій.
Головною ланкою є державний бюджет, йому належить основна роль у забезпеченні політичних і економічних умов відтворення виробничих відношень капіталізму, через державний бюджет перерозподіляється біля 40 % національного доходу країни. Він виступає як головну зброю державно-монополістичного регулювання і стимулювання економіки країни. За рахунок ресурсів бюджету здійснюється мілітаризація господарства і капіталовкладення в ряд нових галузей, що потребують значних витрат.
У загальнодержавних витратах значне місце займають місцеві бюджети. Витрати на соціальні цілі, особливо на освіту / крім системи вищої освіти/, центральний уряд перекладає на цю ланку фінансової системи. Крім того, із місцевих бюджетів фінансуються витрати на житлове і шкільне будівництво, спорудження доріг, мостів і інших об'єктів місцевого господарства. Ріст витрат місцевих бюджетів не супроводжується розширенням їх власної дохідної бази.
Таким чином, основні фінансові ресурси Англії поєднуються в державному бюджеті, що впливає на всі ланки фінансової системи, на всі сторони економічного і соціального життя.
З 1 червня 1998 р. новим лейбористським Кабінетом у Великобританії розпочата масштабна реформа органів управління фінансовим ринком. Суть реформи - створення єдиного органу -Управління з фінансового регулювання і нагляду, відповідального за регулювання і нагляд за діяльністю всіх інвестиційних, фінансових і банківських компаній, що здійснюють діяльність на території Великобританії. На сучасному етапі діяльність банків та інвестиційних компаній стає дедалі універсальнішою, ризики на різних сегментах ринку перемішуються. У цих умовах ідея єдиного регулюючого і наглядового органу виглядає дуже логічною.
Перевагою нового режиму регулювання є те, що він передбачає чіткий поділ сфер відповідальності між Казначейством і Управлінням з фінансового регулювання й нагляду, при цьому міністри відповідають за законодавчу базу, а Управління - за ефективну роботу відповідно до діючого в даний час законодавства.
Отже, нова модель органу фінансового регулювання має дві основні переваги, одна з яких - здатність до своєчасного реагування на зміни ринкового середовища, а інша - її ефективність.
85. Європейський Союз: етапи інтеграції, мета, завдання. Основні інституції єс, їх призначення.
Европейский союз — этапы интеграции
Отраслевой союз 1951-1957 За время своего существования европейская интеграция претерпела ряд качественных метаморфоз. В 1951 г. первоначальной «клеточкой» будущего Союза стало отраслевое объединение угля и стали (ЕОУС) — Парижский договор, когда произошло картелирование двух базовых отраслей экономик шести стран. В Объединение ЕЭС-6 вступили: Франция, Германия, Италия, Бельгия, Нидерланды, Люксембург. Впервые национальные правительства этих стран добровольно делегировали часть своего суверенитета, хотя и в четко определенной области, наднациональной организации.
Зона свободной торговли 1958-1968 В 1957 г. между теми же странами состоялось подписание исторических Римских договоров о создании Европейского экономического сообщества (ЕЭС) и Европейского сообщества по атомной энергии. Римские договоры в совокупности с Парижским договором создали институциональные основы Европейского сообщества. Днем основания ЕЭС считается 1 января 1958 г., когда договоры вступили в силу. Все договоры имели единую цель — экономический рост и более высокий жизненный уровень, опирающийся на политический союз народов Европы. Все три Сообщества (ЕЭС, ЕОУС, Евратом) имели общие Парламентскую ассамблею и Суд. В 1958 г. председателем Ассамблеи был избран Р. Шуман — активный организатор европейского единства.
Таможенный союз 1968-1986. охватывает всю торговлю товарами и предусматривает запрещение импортных и экспортных пошлин и любых, равнозначных по последствиям сборов в торговых отношениях государств-членов, а также установление единого таможенного тарифа в отношениях с третьими странами. Таким образом, создание таможенного союза имело два аспекта — внутренний и внешний.
Внутренний аспект — формирование зоны свободной торговли внутри Сообщества при сохранении свободы экономических действий по отношению к третьим странам.
Внешний аспект — осуществление единой внешнеторговой политики на базе замены национальных тарифов единым таможенным тарифом (ЕТТ), ограждающим территорию Сообщества в торговле с третьими странами.
Общий рынок 1986-1992 С 1987 г., в соответствии с решениями Единого европейского акта, страны европейского союза переходят в стадию Общего рынка. Внутри Сообщества реально перемещаются не только товары, но и все другие факторы производства: услуги, капиталы и др. Иными словами, формируется общее рыночное пространство. Полноценное функционирование последнего невозможно без создания единого валютно-финансового пространства.
Экономический и валютный союз 1993 — настоящее время Маастрихтский договор (1993 г.) или Договор о Европейском союзе придает Европейскому экономическому союзу и Европейской валютной системе новые очертания. Валютный союз является логическим завершением строительства единого внутреннего рынка и, по замыслу лидеров ЕС, может стать хорошей предпосылкой для перехода на новый уровень политической интеграции.
До сих пор наряду с углублением европейской интеграции с успехом идет процесс ее расширения. Отраслевой союз и зона свободной торговли существовали в рамках шести европейских государств. Таможенный союз включал в себя девять стран (ЕС-6) плюс Дания, Великобритания, Ирландия. В формировании Общего рынка приняли участие уже двенадцать стран (ЕС-9) плюс Греция, Испания, Португалия. С 1995 г. участниками Евросоюза являются пятнадцать стран (ЕС-12) плюс Австрия, Финляндия и Швеция. Дальнейшее расширение Союза проходит, главным образом, за счет стран Центральной и Восточной Европы (ЦВЕ) — бывших членов Совета экономической взаимопомощи (СЭВ), ориентированных на СССР, и стран Балтии.
Настоящий этап интеграции характеризуется следующими особенностями:
масштабность расширения;
низкий социально-экономический уровень стран-кандидатов;
усиление назревшей необходимости институциональной реформы в ЕС;
приоритет политических соображений над экономическими.
Завдання ЄС зводяться до такого:
1. Сприяти соціально-економічному прогресу, високому рівню зайнятості, досягненню збалансованого і рівномірного розвитку шляхом створення простору без внутрішніх кордонів через посилення економічних та соціальних зв’язків.
2. Створення економічного та валютного союзу, що передбачає введення єдиної валюти відповідно до положень даного Договору.
3. Утверджувати свою ідентичність на міжнародній арені, зокрема шляхом здійснення спільної зовнішньої політики та політики безпеки, не виключаючи можливості оформлення в маїбутньому спільної оборонної політики.
4. Посилити захист прав та інтересів народів, що входять до держав-членів, шляхом запровадження громадянства Союзу.
5. Розвивати й утверджувати роль Союзу у сфері свободи, безпеки та справедливості, в якому забезпечується свобода пересування людей поряд з відповідними заходами по контролю за зовнішнім кордоном, наданням притулку, імміграцією, а також по запобіганню та боротьбі зі злочинністю.
6. Забезпечити дотримання умов створення ЄС і спиратись на них для визначення, в якій мірі політика та форми співробітництва, запроваджені даним Договором, потребують перегляду з метою забезпечення ефективності механізмів та інститутів Співтовариства.
Такі зміни пояснюються тим, що спочатку ідея об'єднання країн в Європейське Економічне Співтовариство, а нині - в Європейський Союз, носила наднаціональний характер. Відповідно ті інститути, які додавали до свого статусу наднаціональності, ставали впливовішими.
Європейська Рада — керівний політичний орган, що заснований 1974 р., який включає глав держав або урядів, міністрів закордонних справ, а також голову Європейської Комісії разом з одним зі своїх заступників. На відміну від інших інституцій, Європейська Рада діє без будь-яких правил внутрішнього розпорядку (цей формальний недолік є характеристикою вищого органу, скликаного державою-членом, що головує в ЄС, його засідання зазвичай проводяться в цій країні, порядок денний готує ця ж країна).
Європейська Комісія (Комісія ЄС) — виконавчий орган ЄС, який має досить обмежені повноваження та можливості втілювати політику ЄС. Вважається "двигуном європейської інтеграції", оскільки має майже виняткове право на законодавчу ініціативу. Саме до її компетенції належить переважна більшість ініціатив у сфері фінансів. Крім того, Комісія забезпечує нагляд за виконанням прийнятих рішень. Відповідно до своїх повноважень Комісія повинна:
— розробляти й пропонувати законодавчі акти;
— керувати запровадженням політики ЄС;
— розпоряджатися бюджетом;
— підтримувати зовнішні відносини;
— забезпечувати нагляд та контроль за дотриманням законів ЄС;
— вказувати шляхи та перспективи розвитку.
Суд Європейського Союзу — орган, створений у 1952 р. Договором про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі, який забезпечує дотримання права в ЄС. Оскільки Суд ЄС має надзвичайно великий обсяг обов'язків, Єдиний європейський акт (1987 р.) передбачив створення Суду першої інстанції — додаткового судового органу, покликаного "розвантажити" і максимально допомогти Суду ЄС виконувати його основну функцію. Отже, Суд ЄС та Суд першої інстанції втілюють судову гілку влади Євросоюзу.