15. Зміна етичних домінант в концепціях стоїків, епікурійців и скептиків

Еллінізм дуже уважний до внутрішнього світу л., шукає підстави моральної самостійності л. в природі. Тому поширені були натуралістичні тлумачення джерела моралі. Існували гедоністичні школи (Арістіпп). Задоволення вважалося свідченням одиничності і природності індивіда. Епікур будував етичну теорію розумного насолоди. Метою філософії він оголосив щастя людини, яке полягає в насолоді. Задоволення в Епікура є критерієм моральності. Він вважав найбільш розумним для людини ухилення від страждань і діяльності. В цілому Епікур закликав прагнути до евдемонністіческому ідеалу, характерному для античності взагалі. І Епікур, і кіренаїки - послідовники Арістіпп - доповнювали принцип задоволення принципом розсудливості. Евдемонія - це спокійний стан тіла і духу, споглядання. Найщасливіша людина - мудрець і філософ. Оскільки головним тут є поняття щастя, а не задоволення, то безтурботність не означає задоволення. Евдемонія пов'язувалася з фронезіс - розважливістю, практичним розумом. За Епікура філософськи-пізнавальна діяльність необхідна для досягнення зовнішнього благополуччя, внутрішнього спокою, а також для для правильного розуміння задоволень і їх обмеження. Тут Е. близький до розуміння безтурботності як заходи. Пізнання не тільки приносить застосовні знання, але й звільняє від афекту страху перед: богами, необхідністю, смерті - що вони не заважають блаженства. Стоїки. (Зенон з Китиона, Панеций, Сенека). Чітко розмежували зовнішній і внутрішній світ. Зовнішній світ для ст. не здатний вплинути на доброчесність і порок. Проблема гідності - відношення внутрішнього світу до зовнішнього. Зовні людина не вільна (Сенека - сліпа доля), але внутрішньо він вільний. Гідність людини грунтується на смиренності зі зовнішнім, але на внутрішньому самоповагу. Останній акт свободи - право піти з життя. Стоїки поставили проблему формування самоусвідомлення та моральної особистості. Так, для М. Аврелія внутрішня свобода і доброта сообразна природі і є самодостатнє благо. Особистісна чеснота має 4 якості : розсудливість, розсудливість, справедливість і мужність; пороки: бажання, страх, насолода, скорбота. Незалежність стоїчної душі грунтується на тому, що вона слід мірою і не вибирає ні блага, ні зла. Усунення пристрастей для ст. не самоціль, а демонстрація того, що їхні цілі - в інший, вищої сфері. Цим стоїки зробили сильний вплив на християнство. Для ст. характерний космополітизм. Загальне благо повинно ставиться вище приватного. Античні скептики, висунули принцип "епохе" - утримання від суджень, оскільки жодне з них не відповідає істинному стану справ у світі. 10-й стежок скептиків: "Ми вважаємо, що благо як існує, так і не існує", протиставити моралі іншу мораль, закону інший закон. Ск. закликали утримуватися, таким чином, і від моральних суджень. У тому, що індивід одне вважає хорошим, а інше поганим ск. вбачали причину його страждань. Тут ск. вказують, що в моральному поведінці індивіда решаюшюю роль грають безпосередньо-емоційні механізми. Ск. закликають утримуватися як від моральних суджень, так і від поривів до тієї або іншої дії. Їх ідеал - внутрішня незворушність. Найсильніша розум (і моральний в тому числі) - постійно знаходиться в русі самозаперечення. На противагу всім їм, будучи спадщиною класики, неоплатонізм (Плотін, Прокл), трактуючи космос як ієрархію від єдиного (розумного, доброго, досконалого) багато до чого (матеріального, злому недосконалому) і фіксуючи двоїсту природу ч., вважали, що він, орієнтуючись на свій розум повинен зійти до єдиного і благому і злитися з ним. Цьому служить 4 чесноти: практичні, аскетичні, теоретичні і містичні. Аскеза і містичний екстаз були найбільш цінуємо. Т.ч., вчення неопл. за своїм змістом було саме етичним.