40. Своєрідність моральної регуляції

Більшість дослідників вважає головною, ведучою функцією моралі саме регулятивну, оскільки вона дозволяє їй виступа­ти як особливий спосіб впливу на поведінку людини. Мораль регулює поведінку як окремої людини у всіх сферах її життє­діяльності (на відміну від права, політики, релігії тощо), так і різних соціальних суб'єктів, суспільства в цілому. Вона ста­вить перед людиною, іншими соціальними суб'єктами макси­мальні вимоги, що йдуть від морального ідеалу. Кожен будує свою позицію, орієнтуючись на моральні цінності. Моральні цінності виступають центром духовного світу людини, спіль­нот й здебільшого впливають на їх політичні, правові, релігій­ні, етичні погляди, оцінки, позиції. Це й спричинює само­регулювання соціальної поведінки, діяльності людей. Автономність моральної свідомості дозволяє людині обирати лінію поведінки, не посилаючись на авторитет або закон. У критичних, екстремальних ситуаціях моральність залишається єдиною опорою людини. Регулятивна функція моралі пов'язана із світоглядною, оцінювальною, іншими, спирається на них й забезпечує погодження поведінки індивідів й інших соціаль­них суб'єктів.

Моральна регуляція має оціночно-імперативний характер. Це означає, що за допомогою моральних норм і цінностей оцінюються вчинки, слова і наміри людей. Мораль або схвалює їх, або не схвалює, засуджує. Моральні норми є певні правила або зразки поведінки. Одночасно вони характеризуються тією системою оцінки, з допомогою якої людські дії визначаються як хороші чи погані, добрі чи злі, справедливі чи несправедливі. Схвалюючи щось або осуджуючи, мораль разом з цим наказує, велить, як слід поводитися, щоб відповідати суспільним вимогам. У цьому проявляється її імперативний характер. Така форма регуляції виникла дуже давно. Уже в первісному суспільстві склалася система заборон (табу), які регулювали відносини між людьми. Ці заборони стосувалися багатьох речей: насамперед вони мали сакральний (священний) характер і накладали заборони на предмети культу, жертвоприношень, ритуалів.

У центрі моральної регуляції варто співвідношення належного і сущого. Це означає, що мораль постійно порівнює реальний стан справ (суще), з тим, яким воно повинно бути (належне). У цьому плані мораль по своїй природі виходить за межі наявного буття людини, світу його повсякденності. Вона орієнтована на моральні ідеали, яких немає і не може бути в реальності. Та обставина, що люди роблять морально не тільки тому, що підкоряються зовнішнім вимогам і нормам, а перш за все своїм власним внутрішнім імперативам, характеризує специфіку моралі. Моральна регуляція відрізняється, наприклад, від правової насамперед тим, що дія моральних регулятивов визначається принципами, що діють зсередини самої людської свідомості. Тому моральність можна визначати не тільки як стан моральної культури суспільства, а й як стан людської душі, її здатності до співчуття, її сумлінність, рисами добра і справедливості. І якщо залишити всі існуючі в суспільстві моральні норми і принципи, але вилучити вказані параметри людської душі, моральність взагалі не буде: тільки абстрактні правила поведінки і вимоги пристойності.  41. Мораль та право

Право і мораль - самостійні, суверенні нормативно-регулятивні інститути, кожен з яких має свою особливу цінність. Більш того, за природою і походженням вони взагалі знаходяться в різних площинах.

Єдність права і моралі. Головні їхні загальні риси проявляються в тому, що вони входять в утримування культури суспільства, є ціннісними формами свідомості, мають нормативне втримування й служать регуляторами поведінки людей. Право й мораль мають загальні соціальні, економічні, політичні умови життя суспільства, служать спільної мети узгодженню інтересів особистості й суспільства, забезпеченню й піднесенню достоїнства людини, підтримці громадського порядку. Їх єдність, як і єдність всіх соціальних норм цивілізованого суспільства, грунтується на спільності соціально-економічних інтересів, культури суспільства, прихильності людей до ідеалів свободи і справедливості. Що ж спільного між правом і мораллю? 1. І ті, й інші є надбудовними явищами над економічним базисом і суспільством; 2. Мають загальну економічну, соціально-політичну та ідеологічну основу; 3. Їм властива загальна мета: затвердження загальнолюдських цінностей у суспільстві; 4. Вони складаються із загальних правил поведінки, що виражають певну волю, тобто спрямовані на встановлення і підтримання на необхідному рівні дисципліни й порядку в суспільстві; 5. Мають нормативний характер, і в тих, і в інших присутні санкції, що забезпечують негативні наслідки для порушників норми; 6. Представляють собою засоби активного впливу на поведінку людей. Досліджуючи сутність моралі, відзначають, що мораль виникає із соціальної потреби в узгодженні поведінки індивіда з інтересами соціального цілого, у подоланні суперечності між інтересами особистості і суспільства. Мораль виступає як нормативне усвідомлення такого роду протиріч, як відповідь на цю соціальну потребу. І право і мораль мають здатність проникати в самі різні сфери суспільного життя. Ні право, ні мораль не обмежуються відособленою сферою соціальних відносин. Вони пов'язані з поведінкою людей в широких областях їх соціальної взаємодії.

І право, і мораль зорієнтовані на свободну волю людини і її відповідальність. Але між ними, як різновидами соціальних регуляторів, є суттєві відмінності. Перш за все, норми моралі відображають уявлення людей і суспільства про добро і зло, честь і гідність та інші моральні цінності і є відповідно їх нор­мативним виразом, тобто їх своєрідною мірою. А норми пра­ва відображають узгоджену суспільством і підтриману держа­вою міру соціальної рівності й свободи у стосунках між учасниками суспільних відносин й заснований на цій мірі формально визначений і забезпечений державою порядок. То­му, якщо право виступає як соціальний інститут, як форма, перш за все, практичного освоєння соціального буття, то мо­раль більш тісно зв'язана з духовністю, зі світоглядом людини, зі ставленням як до людей, до світу в цілому, так і, врешті-решт, до самої себе.

Норми моралі базуються на фундаменті віковічних тради­цій та звичок, що передаються людьми з покоління в поколін­ня і тому мають з ними тісний зв'язок. Так, потрібно заува­жити, що першою історичною формою права для всіх народів було звичаєве право, тобто звичай, якому безпосередньо нада­валося юридичне значення. Що стосується норм права, то їх формулювання належить до компетенції спеціально уповнова­жених державних органів. Але і за сучасних умов законода­вець не є винахідником правової норми, його роль виявляєть­ся в тому, що він аналізує, зважує кілька варіантів поведінки, правових вимог, вибирає той, який вважає за найкращий за конкретних історичних обставин і надає йому формальної ви­значеності та загальнообов'язкового характеру. Якщо норми моралі існують тільки у свідомості людей та реалізуються в їх поведінці, то норми права завжди мають документальне, фор­мально визначене відображення в законах, указах, постановах тощо. Остання обставина надає праву значної соціальної ди­наміки — правові норми відносно легко можуть встановлюва­тись, змінюватись правотворчими суб'єктами, тоді, коли мо­раль є більш стійкою і навіть може бути консервативною (кровна помста тощо).

Мораль регулює поведінку людей у вигляді загальних принципів та імперативів: «так можна», «так не можна», прототипом яких слід вважати історичне табу. Норми права формулюються у вигляді точних, однозначно визначених (на­скільки це можливо) приписів, що конкретно вказують, яким чином дозволяється себе поводити, яка конкретна поведінка в даній ситуації вважається обов'язковою, або є забороненою. Наприклад, у кримінальному праві вважається, що будь-яка поведінка, не передбачена конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, не може за жодних умов вважатися злочином.

Регулююча функція права пов'язана з двома критеріями: а) державною значущістю відповідних відносин і б) можли­вістю їх проконтролювати. До відносин, що регулюються пра­вом, належать найбільш важливі для стабільного функціону­вання і розвитку даної соціальної системи. Наприклад, пов'язані з конституційним устроєм державної влади, фор­мою правління, реалізацією основних прав і свобод людини і громадянина, власністю, визначенням злочинів, покарань, призначенням покарань, порядком застосування криміналь­ної відповідальності тощо. Отже, за межами правового регу­лювання залишаються відносно невеликі сфери соціальних відносин, регуляторами яких у чистому вигляді є мораль та ін­ші неправові соціальні норми, що є однією з істотних рис правового суспільства і державності. Контроль за стосунками між людьми можливий тільки тоді, коли вони мають зовнішні параметри, тобто виходять за межі особистих стосунків і пов'язані з настанням суспільно значущих наслідків. Людина у правових відносинах виступає, перш за все, як член суспіль­ства і громадянин держави. Тому норми права є деперсоніфі-кованими, формально однаковими і обов'язковими для всіх, кого вони стосуються. Норми права окреслюють свободу зов­нішньої поведінки людей, залишаючись у більшості випадків формально нейтральними до її внутрішніх мотивів.

У свою чергу, мораль опосередковує ті суспільні відноси­ни, які не можуть бути врегульованими правом через немож­ливість здійснювати за ними зовнішній контроль. До сфери морального регулювання входять міжлюдські стосунки, обме­жені внутрішнім світом людини, а тому прямо не чіпають суспільні інтереси, не мають безпосереднього зовнішнього вияву. У моральних відносинах людина виступає, перш за все, як індивід, як наділена неповторними рисами і прагненнями особистість. Мораль не тільки визначає межі зовнішньої сво­боди людини, а й вимагає внутрішнього самовизначення сво­боди.

Норми моралі виконуються людьми, виходячи з їх внут­рішнього переконання, громадської думки, що, однак, не оз­начає, ніби мораль менш захищена, ніж право, з точки зору механізму її забезпечення, який у кінцевому рахунку є досить ефективним. Виконання норм права забезпечується гранично визначеним і гарантованим механізмом застосування різних форм державного впливу аж до державного примусу.

Взаємозв'язок і взаємодія моралі та права є узгодженням двох найвагоміших різновидів соціальних регуляторів.

Основою є те, що вся правова дійсність підлягає мораль­ній оцінці й легітимізації. Моральність права відображає цін­нісний підхід до правової реальності, складає основу предмета правової аксіології. Право, що нехтує моральними засадами міжлюдських стосунків, є аморальним, морально невиправда­ним, і не має достатніх шансів на вкорінення у свідомість і поведінку людей.

Гуманність як стрижень моралі є засадничою умовою пра­ва і правового регулювання з точки зору фундаментальних за­сад демократичної правової соціальної державності. До числа загальних положень Конституція України відносить те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінніс­тю, а тому права і свободи людини і громадянина та їх гаран­тії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3).

У праві відображаються моральні погляди людей і суспіль­ства: право кожного на повагу особистості, на вільний розви­ток своєї особистості, на невтручання в особисте і сімейне життя, на свободу думки й слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань, на презумпцію невинуватості, на забо­рону зворотної дії закону, на заборону виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (статті 23, 28, 32, 34, 58, 60, 62 Конституції України) тощо.

Право і мораль активно взаємодіють мок собою та впли­вають одне на одного, а тому в реальних соціальних відноси­нах досить непросто провести між ними чітку межу. Найкра­щою і бажаною є ситуація, коли мораль підтримує правові норми, додаючи їм нормативної сили з огляду на моральну оцінку і виправдання правової поведінки з позицій добра і зла, інших подібних цінностей. Є й такі сфери стосунків між людьми, де різницю між моральними та правовими приписа­ми встановити можна тільки умовно, наприклад, у родинно-шлюбних стосунках.

За наявності суперечності між мораллю і правом, у одній ситуації моральна норма не має відповідної зовнішньої гаран­тії у вигляді заходів державного примусу і її виконання зале­жатиме виключно від суб'єктивних чинників, у іншій — реа­лізація права не може розраховувати на якість інших засобів крім сили державного примусу, що здатне істотно послабити потенціал і морального, і правового впливу.