27. Етичні аспекти філософії ф.Ніцше

Завдяки йому розвивалася класична етика. Людина – це проміжне між твариною і надлюдиною (крок до блага) – людина незавершена людина як біологічна істота – природна аномалія.

• Людина має інстинкти, але вони не працюють вони оголюють людину.

• Людина істота свідома

• Немаючи сталої природи людина виживає завдяки тому, що творить, відривається від природи.

• Людина усвідомлює свою самотність, людина усвідомлює свою виокремленість.

• Людина усвідомлює свою конечність, людина поставлена на рівень межі.

Мораль – єдиний можливий шлях існування, як істоти, що приречена на свободу. Мораль задає шлях у цій природі – через самовизначення, єднання – засіб укорінення зі світом, собі подібними. Виток етичного – ситуація людини.

Мораль – механізм способу буття людини як істоти. Мораль продукт специфічного життя.

Концепції моралі:

• Вичислення в мисленнєвому і практичному досвіді людей, звичаїв, законів, вчинків, що є виразом вищих цінностей і обов’язків. Людина виявляє себе як розумна, самосвідома і свободна істота.

• Мораль як концепція – духовно практичний оцінюючий спосіб відношення людини до дійсності, котра регулює людську поведінку з точки зору принципового розуміння добра і зла. Тут мораль своєрідна форма світовідношення – до світу природи, культури. Космосу.

Риси моралі:

• Духовна практичність – мораль є пізнання, але це не чиста практика, а духовна практика.

• Імперативна оціночність (занурення у людську ситуацію).

Моральність діє коли:

• Людина оцінює значення іншого – цінність іншого, цінність буття з іншим.

• Скерованість на іншого – здатність свідомості мати чужу думку по відношенню до себе.

На відміну від попереднього філософсько-етичного (насамперед кантіанського)досвіду, який був спрямований на виправдання моралі шляхом її теоретичного обгрунтування Н проблематизує саму мораль, він ставить питання цінності моральних цінностей і тим самим звів їх до рівня предмета філософського сумніву. Н розширив завдання філософської етики, конкретизувавши його як критику моральної свідомості. Досі моралі бракувало проблеми самої моралі, тобто підзри про те, що тут є щось проблематичне.

Н критикує мораль з моральнісної точки зору. Аргумент на якому тримається його моральний нігілзм – мораль принижує людину.. Н відкидає мораль спрямовану на благо громади, бо в рамках такої моралі не може існувати мораль до ближнього.

Виділяє етапи моралі: 1.Доморальний – цінність вчинку пов’язувалася виключно з його наслідком. 2.Моральний – вчинок почав оцінюватися за його причинами. 3. Позаморальний (наш час) – намір вчинку є лише його поверхнею, оболонкою.

За Ніцше:

• Поняття добра і зла є результатом повстання рабів у моралі. Поняття зла є первинним.

• Мораль мислиться як воля до влади, поняття зла повинно бути виключене, не можна бажати зла.

• Надлюдина знаходиться по той бік добра і зла.

28. Етичні проблеми екзистенціалізму

Екзистенціоналізм - один з впливових напрямів в західній філософії XX в. , що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. Його передвісником з'явилося учення С.К’єркегора. Основні представники - К. Ясперс і М. Хайдеггер в Німеччині, М. Марсель, Ж.П. Сартр і А. Камю у Франції.

Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

Екзистенціоналізм надає особливу увагу людській суб’єктивності. У цьому напрямку ідея примату індивідуального, особливого спирається на уявлення про самодостатній характер людської суб’єктивності, його Я. Тим самим загальному протиставляється індивідуальне, раціональному - ірраціональне, а об’єктивній логіці - суб’єктивна феноменологія.

Екзистенціалізм (К. Ясперс, М. Хайдеггер, Ж.-П. Сартр, А. Камю) визначає моральність не як істинне буття, а лише як засіб суспільного маніпулювання особистістю, тобто, в цілому, як дещо вороже людині. Існує 2 течії: християнскьий Е (Ясперс, Марсель) та атеїстичний Е (Хайдеггер,Сартр, Камю).

С.К’єркегору (1813-1855) належить сам термін «екзистенція», що дав назву всьому напряму. Екзистенція, за С.К’єркегором - суто індивідуальне, особистісне буття, зацікавленість в якому складає основний обов’язок людини: він повинен зберігати свою екзистенцію, зробивши радикальний вибір на користь етичного існування (де головним є розрізнення добра і зла і свідоме наслідування добру), оцінити абсолютне значення своєї особи і індивідуального вибору, незалежних від соціально-культурних і історичних обставин.

Загальним для мислителів екзистенціалізму є утвердження абсолютної значущості особистісного начала в людині, її вибору, відповідальності і свободи - унікальності і виділеності людського буття в порівнянні зі всією рештою сущого. Людське буття не може бути ні виведено з світових процесів, ні виправдане ніякими відсиланнями до зовнішньої йому реальності. Людина, як говорить Сартр, це абсолют, хоч і абсолют несубстанційний («у людини немає природи»). Свобода - умова і мета людського існування.

Мораль в цілому – це не дотримання ззовні даних розпоряджень, не прагнення бути моральним, а здійснення конкретної ефективної дії, необхідної саме в даній ситуації (наприклад, дати води страждущему). Позиція моральності всякий раз наново завойовується в кожній конкретній неповторній ситуації. Не може бути ніяких універсальних норм поведінки, наперед відомих цілей діяльності і фіксованих обов'язків - тому як такі норми абстрактна, звільняє людину від ризику і, отже, від відповідальності. загальні розпорядження - посягання на людську автономію. Ніхто наперед не знає, як діяти у кожному конкретному випадку, і ніхто нічого не може наказувати іншому. Мораль конкретна, вона завжди є живий, індивідуальний творчий досвід «діяння».

Ж.-П. Сартр (1905 — 1980 рр.) вважає, що людина вільна абсолютно, а мораль може стати засобом реа­лізації цієї свободи. Маючи право на щастя, людина вільна розпоряджатися своєю долею, у тому числі, і правом на смерть. Абсолютна свобода людини накладає на неї й абсо­лютну відповідальність, яка, у свою чергу, не пов'язана з кон­кретною відповідальністю за реальні вчинки. Етика екзистен­ціалізму абстрактна і дуже віддалена від реальних суспільних інтересів.

Сартр виступає проти моралі обов’язку. Обов’язок для нього – спроба обмежити або навіть зовсім зняти творчий елемент в індивідуальній дії. Мораль обов’язку - породження абстрактної, універсалістської моралі, вона направлена проти людини, вона є відчуженням людському свободи.

Людська природа, затверджує Сартр, ні добра, ні зла, вона перш за все вільна. Людина – є проектом самої себе.Людина існує лише на стільки на скільки сама себе здійснює. Людина являє собою сукупність своїх вчинків. Єдине що дозволяє людині жити – це дія.Людина має впевнитися, що ніщо не може її врятувати свід самої себе. Сартр наполягав на гуманістичному характері екзистенціалізму: існують тільки люди, і лише від них залежить характер світу, в якому ми живемо.

Відповідно вченню А. Камю (1913—1960 pp.), навколиш­ній світ — світ абсурду, з яким людина постійно конфліктує. Людина, особистість прагне реалізувати свою свободу, тому постійно виступає проти уряду, держави, світового порядку, тобто проти усього, що здається їй втіленням абсурду та не­справедливості. Камю дійшов до необхідності введення категорії людської природи, в якій вкорінені його моральні імперативи.

М. Хайдеггер виходить з того, що людині подарований унікальний спосіб буття - екзистенція, який і повинно зберігати. Буття може якось прояснитися через екзистенцію, з якої людина постійно запитує про себе і про світ. «Слухати буття» - це головне, але і найважче завдання сучасної людини, що не знає нічого, окрім власних амбіцій, що претендує бути володарем світу і мірилом істини. Чекати яких-небудь моральних цілевказівков можна тільки від буття, і лише в «слуханні буття» можливо подолання пороків.

Розмежування філософів-екзистенціалістів – через обґрунтування моральних норм: чи вкорінені вони в якійсь від людини незалежній підставі (бутті, трансценденції, специфічній природі людини, Богу, як у М. Хайдеггера, К. Ясперса, Марселя), або вони повністю продукт людської творчості (зважаючи на відсутність натурально даної природи людини як сукупність певних властивостей, як у Сартра, Камю). Мораль - це не просто дотримання загальноприйнятих норм, а специфічний і живий досвід переживання якогось, відмінного від буденного, стану, який людину піднімає на новий ступінь життя і знання і вимагає постійно і свідомо поновлюваного зусилля по його утриманню.