Тематика байок:

• Проти соціальної несправедливості (“Звіряча рада”, “Добрий багатир”, “Чужий кожух”).

• Наснаження визвольно-героїчним духом (“Орел”, “Їжак та Дуб”).

• Ідея гуманізму (“Струмок і Діти”).

• Народний гумор (“Циган та Хлібороб”, “Брехун”).

• Обстоювання національної гідності (“Грак”, “Сорока”, “Своя хата”).

• Політика царату (“Звірі й птахи”).

Вагомим є внесок письменника в розвиток жанрів поеми й балади, героями яких є оборонці-патріоти рідного краю. Мова про такі твори, як “Професор Пшик” (1887), що мала підзаголовок “балада сьогочасна”, “Смерть отаманова” (1888), “Галіма” (1890), “Дон Кіхот” (1903), “Іван Попович”, “Леандро”, “Христя” (1888), “Матільда Аграманте” (1897), “Лесь, преславний гайдамака”. У них – надзвичайні події та незвичайні характери. Наприклад, старий козацький отаман, не бажаючи лежачої ледачої смерті, велить посадити себе на коня, рушає в степ і віддає Богу душу. Або ж українка-бранка з гарему Галіма, улюблениця турецького баші, помирає, пізнав­ши на ратищі голову свого коханого. А Іван По­пович рятує рідне місто Паволоч ціною власного життя.

Іншими творами автор показує бо­ротьбу за волю італійського (“Леандро”) і кубинського народів (“Матільда Аграманте”), опоетизував героїв-патріотів. Кращою українською баладою, за оцінкою літерату­рознавця І.Качуровського, є “Лесь, преславний гайдамака”. Твір розкрив любов бравого гайдамаки до краси, і ця відданість усьому прекрасному виявилася сильнішою за його бажання жити. Коли приреченого на смерть Леся зголосилася врятувати (за давнім звичаєм, ціною одруження) нечупарна й негарна руда Хима – юнак по-козацько­му безстрашно відмовився.

Таким чином, поезія Б.Грінченка – само­бутній ідейний і художній внесок у розробку мотивів народного буття, громадську лірику, епічну поезію (зокрема, рідну історичну та зі змагань інших народів), зв'язки поезії і фольклору. Чітка побу­дова, мелодійність посприяли переходу в пісенно-музичне побутування ряду віршів (“Бурлака”, “Дніпро реве”, “Кряче ворон” та ін.) завдяки композиторам К.Стеценкові, Д.Січинському та іншим.

Перекладацька діяльність б.Грінченка

Завдяки перекладацьким зусиллям Б.Грінчен­ка заговорили українською мовою герої п'єс Софокла, Шекспіра, Шиллера (М.Коцюбинський узагалі вважав найдовершенішим в історії українського перекладу його інтерпретацію “Вільгельма Телля”), Ібсена, Гауптмана, Метерлінка й ін. Як редактор, він посприяв драматичним перекладам дружини і доньки.

Перекладав російських та зарубіжних поетів:

• Тургенєва – 1878 р. – 8 поезій (“Розмова”, “Маруся”, “Старець” та інші).

• О.Кольцова – “Селянинові думки”, “Гірка доля”.

• О.Пушкіна – “Чи йду майданами гучними”, “Станси”, “Зимовий вечір”.

• О.Плещеєва, А.Майкова, Я.Полонського.

• Шіллер – “Вільгельм Телль”, “Марія Стюарт”, “Як землю ділено”, “Дон Карлос”.

• Гейне – цикл поезій “Північне море”.

• Гете – “Лісовий цар”, “Наслідування античних форм”, “Фауст”.

За спогадами друзів, Б.Грінченко вільно володів слов’янськими мовами, німецькою, французькою, італійською і мріяв вивчити норвезьку – заради перекладу Ібсена. Дуже багато переклали М.Загірня і Настя Грінченко – за 3 – 4 роки – 21 твір зарубіжних письменників.