25. Укази від 17 квітня та 7 вересня 1848 року Австрійського уряду та їх економічна суть.

17 квітня 1848 р. спеціальним законом цісаря Фердінанда І скасовуються феодальні повинності в Гали­чині. У зверненні цісаря сповіщалося, що панщинні та інші крі­посні повинності скасовуються з 15 травня. Далі йшлося конкре­тно про умови відміни панщини та інших повинностей:

«1) Відносини підданські враз зо всякими повинностями як господарів ґрунтових, так і халупників і комірників зносяться. 2) сервітути існуючі остаються нетикані, але повинні вживатися тільки з відповідною оплатою, високість тої оплати залежить від добровільної умови. 3) Властивці дібр днем 15 мая звільняються під оплати податку урбаріального, від обов'язку давання запомоги своїм підданим, від обов'язку закладання і провадження книг грунтових, від уплати податку на удержування сторожі безпеченства, від заступування підданих в справах спірних, від достави рекрутів І сполучених з нею видатків і від додатку на кошти лі­чення підданих. 4) Рівночасно з заведенням перших інстанцій бу­дуть властивці дібр увільнені від тягару побирання і заряду постійних податків, а також від виконування судівництва цивіль­ного і заряду справами політичними. 5) 3 увільненням від тягарів минеться цілковито й октава, а претензії по дні 15 мая будуть зменшені на 16-ту часть. 6) Повищі улегшення становлять одну гретину винагороди, припадаючої дідичам за утрату панщини і данин підданських. Другу третину становить вартість сервітутів, а третя частина буде виплачена з скарбу державного, а обчислена буде після цін, прийнятих в провізорІум податку ґрунтового, з чого, однако ж, відшибнено буде 5 % на кошти побору»

Інакше кажучи, повністю відмінялися підданські обов'язки, наявні сервітути (тобто землі спільного користування селян та панів, до яких відносилися луки, пасовища, ліси тощо) залиша­ються недоторканими, тобто у власності панів, а за селянами за­лишаються лише їх польові наділи. Якщо ж селяни і надалі ба­жають користуватися сервітутами, то вони повинні за це платити панам. За втрату повинностей пани звільняються від так званих «опікунських обов'язків» та цілого ряду інших. До того ж пани повинні отримати компенсацію: 1/3 вартості повинностей повин­на була сплатити панам держава, а 1/3 прирівнювалася до вартос­ті «опікунських» та інших обов'язків», а ще 1/3 компенсувалася вартістю сервітутів. Проте сам спосіб отримання компенсації по­винен був установлюватися законом пізніше. З цього пояснення селяни вирішили, що «цісар дарує їм повинності».

Але 7 вересня 1848 р. Фердінанд І підписує закон щодо лікві­дації кріпацтва в імперії, в якому уточнювалися ряд положень попереднього закону. Так, поміщики втрачали верховну владу над селянами, які переставали бути їх підданими, а ставали гро­мадянами держави, що й визначало правовий статус селянина.

Скасовувалася різниця між домініальними (панськими) та русти- кальними (селянськими) землями, що означало передачу селян­ських земель у їхню власність. Усі повинності халупників і комір­ників закон скасовував безплатно. Стосовно ж сервітутів, то в за­коні від 7 верссня уточнювалося, що селяни зберігають право лише на збирання квітів у лісі та випас худоби на толоці та стер­ні, а за все інше повинні платити панам.

Найважливішим питанням цього закону було визначення роз­міру так званої індемнізації, тобто компенсації панам за втрату селянських повинностей — панщини, десятини, натуральної да­нини зерном і чиншу. Цей розмір визначався як річна ціна пере­лічених повинностей, яку приймали за 5 % річних із загальної суми компенсації. З цієї загальної суми відкладалося 30% за ска­совані «опікунські обов'язки», а 70 % відсотків складали суму компенсації, яка сплачувалася панам у вигляді п'ятипроцентних облігацій. Держава брала на себе зобов'язання погасити ці облі­гації протягом кількох років, тобто, фактично, держава зобов'я­зувалася сплатити панам індемнізаційний борг. Але насправді держава повністю переклала цей борг на селян, зробивши їх своїми боржниками. Селяни повинні були щорічно сплачувати відповідну частку боргу та проценти, до того ж і спеціальний додаток, який ішов на утримання адміністрації, котра керувала цією операцією.

.Щоб забезпечити регулярну сплату селянами індемнізаційного боргу, до постійних податків, які стягувалися з селян, встанов­лювався спеціальний додаток, який мав діяти аж до 1943 р.

Подібним чином було скасовано кріпацтво і в Буковині, на яку закон від 17 квітня був поширений з 1 липня. Стосовно ж Закарпаття, то тут закон угорського сейму від 18 березня 1848 р. про скасування панщини було пізніше уточнено, і від панщини звільнялася лише частина селян, а селянські наділи значно ско­ротилися. На сплату компенсації було запроваджено спеціаль­ний податок.

Таким чином, реформа, яка відмінила кріпацтво з західноук­раїнських землях, не поліпшила становища селянства, вони втратили частину земель, якими користувалися раніше, а також повинні були сплачувати значні кошти на індемнізацію. Але при цьому вони ставали власниками своїх наділів, отримували право вільного розпорядження ними, що відкривало шлях до більш ефективного їх використання, зростання товарного виробницт­ва. Однак це мало і негативні наслідки, посилило соціальну ди­ференціацію селянства, малоземелля та безземелля більшості західноукраїнських селян.