21. “Домоводство” в.Н.Каразіна.

У зв'язку з війною 1812 р., яка викликала руйнування госпо­дарства, Каразін пропонує цілий ряд заходів на його відновлення. У січні 1813 р. на зборах Філотехнічного товариства він проголо­сив «Доповідь про необхідність за теперішніх обставин посилити домоводство». Термін «домоводство» Каразін часто вживав у своїх працях. Під «домоводством» він розумів національне гос­подарство і наголошував на необхідності його пізнання, вивчення його закономірностей.

У «Доповіді» були накреслені основні напрями діяльності, спрямовані на відновлення зруйнованого «домогосподарства». Промова Каразіна була надзвичайно емоційною, він намагався збудити патріотичні почуття всіх верств суспільства, перш за все поміщиків і купців, спонукати їх до активної діяльності.

Купецтво мусить розумно розпорядитись своїм капіталом, на­ситити ринок вітчизняними товарами, сприяти включенню у то- I варно-грошові відносини всіх регіонів країни. Наголошує він на необхідності розвивати селянські промисли і ремесла.

Не забуває він і буржуазію яку закликає до підприємливосгі і, знову-таки, звертає увагу на необхідність звільнитися від інозем­ної залежності. Тільки розвиток вітчизняної промисловості, заяв­ляє Каразін, дасть можливість скинути ярмо «чужої промислово­сті». Він виступав за передачу державних заводів приватним особам, розуміючи, що приватне підприємство розвиватиметься більш інтенсивно, ніж державне.

Важливу роль у розвитку народного господарства Каразін на­давав грошам, грошовому обігу, фінансам. Він — прихильник товарного походження грошей, але пов'язує їх лише з дорогоцін­ними металами: золотом і сріблом. Дійсним грошовим товаром, зазначав він, є лише дорогоцінні метали — золото і срібло, котрі, як і будь-який товар, мають свою «внутрішню ціну», «внутрішнє достоїнство».

Каразін виявляє причини знецінення паперових грошей, що негативно позначилось на економічному розвитку країни і про­понує ряд заходів, маючи на меті «возвьісить курс» асигнацій.

Турбувала Каразіна і проблема валютного курсу російського карбованця. Він здійснив глибокий теоретичний аналіз причин коливання валютного курсу. До таких причин він відносить: зне­цінення грошей, зростання імпорту, збільшення мандрівок росій­ської знаті за кордон і витрачання там великих коштів.

Каразін ратує за створення міцної фінансової системи в країні, яка б забезпечила швидкий, стабільний розвиток усіх галузей на­родного господарства і, перш за все, промисловості. Як прогресивний мислитель, що прекрасно розумів назрілі економічні проблеми, котрі стояли перед країною, Каразін ви­ступає за створення мережі банків, розвитку кредитних відносин. исунув Каразін і вимогу скорочення податків. У цьому пи­танні він керувався принципами необхідності поєднання інтере­сів держави і народу, захисту інтересів народу, перш за все се­лянства, за рахунок послаблення податкових тягарів.

22.“Економічна система” м.А.Балудянського.

«Державне господарство тримається на трьох системах: перша виходить із припущення, що багатство народу — в грошах, дру­га— в неперероблених продуктах землі, а третя — в обмінній ціцності всіх продуктів. Тобто:

1. Система, що Грунтується на торгівлі.

2. Система економістів.

3. Теорія Адама Сміта про працю й обмін» [10, с. 136].

Отже, йдеться про систему меркантилістів, фізіократів і

А. Сміта. Автор послідовно аналізує ці системи, визначає їхні те­оретичні засади та причини формування. Системі, «що грунту­ється на торгівлі», притаманні такі правила:

1. Кожна людина заробляє на прожиток обміном продукції своєї праці. Гроші як головний засіб торгівлі і вимір усіх ціннос­тей становлять основне багатство народу.

2. Необхідно пускати в обіг найбільш можливу суму грошей і прискорювати його.

3. Продуктивними є лише ті класи, що дають гроші.

4. Вся кількість виробленого дорівнює кількості споживання. Уряд повинен заохочувати до придбання товарів, до марнотратства.

5. Міські мешканці цінніші за інших, зокрема за сільських то­му, що можуть більш за інших збільшити кількість грошей і роз­ширити обіг.

Згідно з цими теоретичним засадами здійснювалась і практич­на діяльність, основою якої є збільшення грошей. У цій діяльнос­ті важливу роль відіграє держава «як глава родини», що визначає кожному з членів своє завдання. Звертає увагу Балудянський і на необхідність стежити за «балансом торгівлі», щоб уникнути по­милок в управлінні.

Промисловість є лише засобом пожвав­лення обігу грошей і розвитку зовнішньої торгівлі. Найважливі­шими галузями промисловості є ті, які орієнтуються на зовнішню торгівлю. Землеробство, незважаючи на його важливість, най­менш поважна галузь. Воно в системі меркантилізму є засобом сприяння зовнішній торгівлі.

За правилами системи меркантилізму ввіз будь-яких товарів вважається збитком, а вивіз — прибутком. Звертає увагу автор і на практику створення колоній, щоб тримати їх торгівлю в цілко­витій залежності від себе.

Друга система, яку аналізує Балудянський, — це система Фі­зіократів,

Відповідно Балудянський визначає за теорією фізіократів по­діл населення на продуктивний і непродуктивний класи. ікавим є висновок Балудянського про те, що податок фактично сплачує споживач.

Найбільше уваги Балудянський приділяє теорії А. Сміта. клавши загальні теоретичні принципи системи А. Сміта, Балудянський аналізує відповідно виробництво й обмін. Для будь-якого виробництва необхідні: праця, капітал і земля. Пер­шою необхідністю виробництва є праця. Балудянський правиль­но сприймає і підкреслює ідею А. Сміта про те, що підвищення продуктивності праці забезпечується за рахунок поділу праці, за­стосування механізмів і збільшення кількості працюючих. Значну увагу автор приділяє аналізу «плати за працю», аналізує фактори, що впливають на її величину.

Балудянський пояснює сутність обміну, зазначає, що з появою грошей він став називатися купівлею. Проаналізувавши закони обміну, Балудянський робить висно­вок антимеркантилістської спрямованості: «Не можна... ввозити іноземні вироби, не вивозячи замість них власні товари. Привіз завжди дорівнює вивозу і навпаки. Не тому держава збагачуєть­ся, що вона більш вивозить, а тому, що більше обмінює. А це ви­никає завдяки більшому виробленню працею»

Посилаючись на Сміта, Балудянський звертає увагу на необ­хідність використання кредиту і паперових грошей. Він прово­дить чітку межу між паперовими грішми і паперами, що «станов­лять собою капітал», тобто акціями, векселями, державними облігаціями.