21. Парламент як інститут представницької влади

Інститут представницької влади, який виконує одночасно і законодавчі функції[1], посідає важливе місце у конституційному механізмі будь-якої держави. Винятком є держави, в яких такі установи мають тільки дорадчий характер, або формально засновані, але розпушені та не функціонують[2]. Оскільки законотворчість – не єдина, хоча й основна функція цих представницьких органів, для їх позначення вживають інше збірне найменування – парламент. Як інститути державної влади парламенти за формою є постійно діючими зборами представників народу, на яких обговорюються і вирішуються найважливіші суспільні та державні справи. За змістом діяльності вони є насамперед, органами законодавчої влади. Отже, сучасні парламенти – це загальнонаціональні колегіальні представницькі органи державної влади, які повністю або частково обираються народом (виборчим корпусом), діють на постійній основі, і які здійснюють у механізмі державного владування насамперед функції законотворчості, установчу, контролю за виконавчою владою, бюджетно-фінансову, зовнішньополітичну тощо. Важливе значення для характеристики парламенту як конституційного інституту має закріплення його правового становища у системі органів державної влади. При цьому зазначимо, що світова конституційна теорія і практика виходять із того, що правовий статус парламента зумовлений багатьма факторами, і в першу чергу особливостями історії політичних інститутів відповідної держави, її державного й суспільного ладу, проголошеними в основних законах принципами, існуючими партійними системами і соціально-економічними і політичними умовами і т.ін.

22. Походження і сутність політичних партій, їх функції, структура, типологія

Політична партія - це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадин, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади. Слово "партія" (лат. рагtis - частина) означає частину більшої спільності або цілісності. Воно використовувалося ще в античному світі для позначення політичної організації, причому в негативному значенні. Наукові спроби визначити сутність політичної партії були здійснені у XIX ст. В розумінні сутності партії виокремились три основних підходи:

1. партія - це ідеологічна спільність людей, їх добровільне об'єднання навколо якоїсь ідеології (ліберальне).

2. партія - це організація певного суспільного класу чи соціальної групи (характерне для марксизму);

3. партія - це громадська організація, інститут політичної системи, головним завданням якого є завоювання, утримання й використання державної влади.

Американський політолог Дж. Ла Паломбара вирізнив чотири елементи, які конституюють політичну партію. Партія:

• є носієм ідеології або принаймні відбиває конкретну орієнтацію;

• це організація, тобто відносно тривале в часі об'єднання людей;

• метою партії є завоювання і здійснення влади;

• партія прагне забезпечити собі підтримку народу - аж до членства або активної участі в ній.

Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві. Політичні партії в сучасному їх розумінні виникли лише у другій половині XIX ст. У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер розрізняє три стадії:

• аристократичної котерії (угруповання);

• політичного клубу;

• масової партії.

Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:

1. політичне представництво соціальних інтересів;

2. соціальна інтеграція - узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;

3. розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

4. боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

5. участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату;

6. участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

7. політична соціалізація - сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної с истеми;

8. формування громадської думки;

9. політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;

10. підготовка та висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.

Типологія політичних партій (М.Дюверже, С.Коен. Е.Вятр).

Партії відрізняються за:

1. соціальною основою;

2. організаційною побудовою і характером членства;

3. ідеологією;

4. місцем у системі влади;

5. цілями, методами й засобами діяльності.

Відповідно до соціальних груп розрізняють класові, національні, жіночі, селянські, регіональні та інші політичні партії. У більшості країн світу є робітничі партії - комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні. Є партії дрібних, середніх і великих власників засобів виробництва, це здебільшого ліберальні й консервативні партії. Є також аграрні партії, які орієнтуються на інтереси різних верств населення, зайнятого в сільському господарстві, селянські й поміщицькі.

Залежно від типу організаційної структури партії поділяються на кадрові й масові. Кадрові партії об'єднують у своїх лавах невелику кількість впливових професійних політиків і спираються на фінансову підтримку підприємницьких структур. Масові партії орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшого числа членів з метою забезпечення завдяки членським внескам фінансової підтримки своєї діяльності.

За ідеологічною ознакою партії поділяються на ідейно-політичні, прагматичні та харизматично-вождистські.

• Ідейно-політичними є партії більш-менш чітко визначеної ідеологічної спрямованості: комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, фашистські, християнські, ісламські тощо.

• Прагматичні - це такі партії, які орієнтуються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців. Це інтеркласові партії, або партії виборців.

• Харізматично-вождистські партії формуються навколо особи конкретного політика і діютьяк групи його підтримки. Ці партії також мають певну ідеологічну спрямованість, але вона визначається не стільки їхньою соціальною базою, скільки лідерами.

За місцем у системі влади розрізняють парламентські і непарламентські політичні партії.

Для партій парламентського типу характерне використання форм і методів діяльності в межах правових норм держави. Своїх політичних цілей вони прагнуть досягти через законні органи влади, які самі й формують за результатами виборів.

Характерними рисами непарламентських партій є доктрииальна програмна єдність і централізм у структурі. Парламентська й виборча діяльність для них не є головними цілями. За цілями й характером діяльності партії поділяються на революційні, реформістські та консервативні.