21. Етичні погляди г. Сковороди.

Філософія Сковороди суцільна і монолітна, побудована в одному стилі, пронизана одним духом, де головним постає передача внутрішнього досвіду, зображення шляху на "переображення" серця до вищої духовності. Гостро відчуваючи якусь первісну надломленість буття, що веде до страждання серця та душевної смутності, за якими ховаються страх і клопіт, він вбачає вихід з них у досягненні внутрішньої свободи незалежно від зовнішнього світу, зверненні всередину до самого себе, подоланні пристрастей, помилкової гонитви за принадами світу. Метою життя для нього були радість і веселість серця, внутрішній мир, міцність душі. Досягнення цього блаженного спокою і було для Сковороди мистецтвом життя, філософією. Звідси ще одна особливість його філософії — практична спрямованість. Коли життя є філософія, а філософія людини має зумовлювати її життя, то природно, що в центрі уваги філософії мають бути поставлені етико-моральні проблеми як практичне завершення і мета філософії теоретичної. У Сковороди не бракує теоретичної філософії, проте основним для нього в людині є не "теоретичні", "пізнавальні" здібності, а глибше за них емоційно-вольове начало людського духу — серце людини, з якого піднімається, виростає і думка, і стремління, і існування.

За тодішніх умов етико-моральне вчення Сковороди, як і сама його філософія, отримує релігійне забарвлення. При всій неортодоксальності відношення Сковороди до релігії, своєрідності тлумачення ним Бога, досягнення вищого блаженства пов'язується тут із з'єднанням душі з Богом, прилученням до божественного єства. Гармонізація відносин людини, світу, Бога розкривається Сковородою через своєрідну проміжну ланку — світ символів. Усе це, разом взяте, надає філософії Сковороди вигляду християнського містицизму як специфічного типу філософствування.

22. Романтизм: умови та специфіка розвитку в Україні.

Охопивши різні галузі культури Європи XIX ст.,романтизм протиставив "бездушній розсудливості" раціоналістичного просвітництва культ почуттів і творчого екстазу, любов, культ природи, художню творчість, релігійність переживань, ідеалізацію минулого. На формування романтизму мали значний вплив німецькі письменники і поети Й. Гердер, Г. Лессінг, Й. Шіллер, Й. Гете, І. Гаман, які внесли ідею розвитку, єдності органічного світу, історичний підхід до природи і культури, суспільного розвитку, розуміння суспільства як органічної цілісності, сукупності індивідів, відповідальності людини перед людством.

Романтизм виступив за свободу життя, звернення до живих конкретних людей, право кожного вірити в те, у що він вірить, бути щасливим на свій лад. Для романтиків природа постала як абсолютна реальність, об'єкт поклоніння, а не результат уявлення і покори. їх стихія — поезія, афоризм, буяння думки, сміх та іронія. Поезія, мистецтво для романтиків стали засобами проникнення в таємниці природи без порушення першо-заданої природної гармонії, де таємниця буття знаходиться поруч з нами, в простому почутті любові, яка є не тільки поетичною, а й релігійною, моральною.

Пробуджуючи національну свідомість західноєвропейських народів, романтизм знаходить сприятливий грунт в Україні, специфічно переломлюючись через її соціокультурне життя. Реалії цього життя полягали в тому, що в Україні не було ні "сімейної злагоди", ні "єдиного середовища", як і не було своєї державності. Виборені народними масами за часів національно-визвольної боротьби під проводом Б. Хмельницького, реалії скоро впали, закінчившись руїною, а сама Україна з польської провінції перетворилась на провінцію російську. Кріпацтво, що прийшло в Україну після її приєднання до Росії, знищило всі попередні "вольності" українського народу. Проблема романтизму, його сутності, кола культурних діячів, які його репрезентували в Україні, загальних філософських питань, котрі ними ставились і розв'язувались, неоднозначно висвітлювались у нашій історичній, а тим більше в історико-філософській літературі. Так, М. Гру-шевський, характеризуючи стан культурного розвитку України XVIII — початку XIX ст., основною його ознакою вважав появу нового ставлення до української мови, ідею народності і романтичного захоплення нею. Витоки останнього він пов'язував з англійським та німецьким середовищем, особливо ідеями Гердера. Стосовно кола репрезентаторів романтизму на Україні, то, виходячи із суджень М. Грушевського, можна зробити висновок, що до нього належать М. Максимович, молодий М. Гоголь, гурток харківських інтелігентів (П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка, М. Костомаров), поглядам яких ще бракує політичної забарвленості. Останнє вноситься Т. Шевченком, а діяльність Кирило-Мефодіївського братства стає першою спробою теоретичного оформлення української ідеї в політичній і суспільній сферах. Обробку літературної народної мови на Галичині під впливом романтизму і слов'янського відродження здійснювала "Руська трійця"" — М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагілевич Правда, самого М. Грушевського цікавлять не стільки філософсько-світоглядні аспекти романтизму, скільки соціокультурні. Останнє властиве також І. Огієнку, який при всьому романтичному захопленні українською культурою, християнською релігією в Україні не ставить питання про романтизм як самостійну культурну течію.

Народна маса ставиться в центр зацікавленості інтелігенції, яка звертається до народу, шукаючи в ньому джерело свідомості і національної сили. Молоді ентузіасти-роман-тики в Україні, спираючись на ці ідеї, знайомляться з народним життям, намагаються з'єднатися з ним, а в народній творчості вишукують джерела для свого погляду на світ, матеріал для побудови нового життя. Коло репрезентаторів романтизму постає загальними рисами в особі М. Максимовича, М. Костомарова, М. Гоголя, особливо діячів Кирило-Мефодіївського братства. На Галичині, стверджує І. Крип'якевич, нове покоління почало сприймати ідеї романтизму та ліберально-демократичних доктрин спочатку через німецьку літературу, а потім літературу слов'янських народів, які пробуджувались до національного життя. Конкретним уособленням цього процесу стала "Руська трійця" (М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагілевич). Однак, як і його попередники, І. Крип'якевич не робить аналізу філософських аспектів романтизму.