29. Філософські і соціально-політичні ідеї й. Шада.

У поглядах І. Б. Шада на природу переважає пантеїстична тенденція, особливо при розгляді єдності усіх її сфер З його погляду, природа матеріальна, а вся матерія наділена двома силами, які і є її джерелом розвитку. Це позитивні і негативні сили, що існують як в неорганічній, так і в органічній природі, а також у людському суспільстві, тільки по-різному виявляються. В неорганічній природі вони проявляються у вигляді притягування і відштовхування, в органічній — подразливості і відчуття, а у суспільстві — як бажання і здатність мислити. Спосіб прояву і продукування, який ми спостерігаємо в органічному царстві, має місце в усій природі, бо ніщо не відбувається без сутичок і безперервної боротьби двох видів, протилежних один одному. Завдяки цьому все в природі поєднується, зв'язується, вона начебто стає одним організмом, не перестаючи народжувати нові і нові покоління, знаходячи в цьому задоволення, ніколи не старіє і не буває безплідною. Із старості тут народжується юність, із самої смерті б'є ключем нове життя. Відповідно до такого розуміння розвитку природи І. Б. Шад до певної міри не сприймав гносеологічних установок Канта, вважаючи, що вони приводять до антиномій, в яких все зводиться до взаємовиключення, тоді як протилежності мають бути в єдності, оскільки в абсолюті всі протилежності збігаються, стають тотожними Якщо розум практичний перебуває в боротьбі з теоретичним, то немає ніяких критеріїв, щоб встановити, якому з них вірити. Заперечуючи Канту, його агностицизму та апріоризму, Шад зазначає, що постулювання критичного розуму Канта нездатне допомогти людині, бо грунтується не на знанні, а на уявленні. Існує тільки один розум, а різним він здається через те, що виявляє себе у різних функціях — як теоретичний і практичний, між якими не існує абсолютної протилежності. Щоправда, сам І. Б. Шад розглядав розум дещо теологічно, як відображення "абсолютного розуму", що є творцем світу. Однак, долаючи кантівський апріоризм, закони і принципи логіки, він виходив не безпосередньо з розуму, а з дійсності, доводячи здатність розуму пізнавати речі в собі, абсолютне.

Процес пізнання постає у Шада як єдність чуттєвого і раціонального, бо, з його точки зору, чуття — це своєрідний канал, яким здійснюється зв'язок з дійсністю і саме за їх допомогою формуються категорії як для діяльності розсудку, так і для діяльності розуму. Перший має справу з досвідом, об'єднує протилежності лише формально, другий — з ідеями, які вносять у світ єдність і гармонію. Розум є і в функціях мислення, І в функціях хотіння, бо у першому випадку він робить реальне ідеальним (розумне реальне), а в другому — перетворює ідеальне в реальне (здійснює ідеальне). Звідси Шад робить висновок, що дійсне теоретичне пізнання, дійсна філософія е не просто пізнанням феноменів чи основ тих феноменів, через які ми не можемо нічого знати, а постає як досягнення можливості феноменів, яке залежить від ідеї. Керуючись ідеями, ми пізнаємо речі такими, якими вони є самі по собі.

Відповідно до поглядів Шада закон розвитку як основний закон природи, Всесвіту лежить в основі походження людини, соціальних процесів. Шад підкреслює, що у своєму розвитку людина проходить три етапи: тваринний, природний та моральний, де перехід від одного етапу до другого обумовлюється соціальним середовищем. Критично ставлячись до договірної теорії походження держави, він обстоював ідею природного права, виводячи походження держави і права з розуму людини. Вищим законом в суспільстві він вважав закон абсолютної свободи. Суть цього закону полягає в тому, що людина володіє абсолютною свободою в тому розумінні, що вона здатна панувати над собою, спонукати себе до таких дій, до яких не може бути примушена зовнішніми силами. З природним правом, яке є вродженим і вічним, пов'язуються у суспільстві законодавство і державність, які мають відповідати розуму людини.