6. Охарактеризуйте предмет метод і місце релігієзнавства в системі суспільних наук.

Предмет релігієзнавства — вивчення історії і сутності як галузі гуманітарного знання релігії, критичний аналіз її теорій, поглядів на релігію, а також вивчення еволюції релігійності, процесів секуляризації духовного життя суспільства й утвердження наукового світогляду.
Релігієзнавство вивчає сутність релігії, форм прояву релігійності, причини походження, закономірностей розвитку і функціонування релігії, місце та роль її в суспільстві.
Ці питання вивчаються також іншими науками, зокрема історією, філософією, юриспруденцією. На відміну від них, релігієзнавство вивчає релігію в цілому, як форму суспільної свідомості. Подібно до інших наук, релігієзнавство може вивчати історію розвитку релігії, її міфи, віровчення, законодавчі положення. Проте інше релігієзнавство аналізує істинність релігійних переконань, віру У надприродне, розкриває справжню сутність релігійного світогляду. Результати наукового вивчення релігії, її взаємозв'язку з різними сферами культури виражаються у формулюванні універсальних понять, принципів і теорій, які характеризують об'єкт дослідження.

Будь-яка сфера наукового знання передбачає наявність системи шляхів, прийомів, способів вирішення певних пізнавальних проблем, тобто методів. Релігієзнавство не є винятком.
Методи релігієзнавства

Як складне, синтезуюче утворення, релігієзнавство послуговується цілою низкою різноманітних методів пізнання: загально- та конкретнонаукових, теоретичних та емпіричних і, звичайно ж, філософських.

Методи релігієзнавства - шляхи (засоби) вирішення пізнавальних проблем у процесі вивчення релігій і вільнодумства.

Релігієзнавство використовує здебільшого три філософські методи - діалектичний, феноменологічний та герменевтичний.

Діалектичний метод. Дає змогу розглядати процеси і явища релігії в динаміці їх становлення і розвитку, у їх взаємозв'язку між собою та з процесами і явищами інших сфер суспільного буття (філософії, політики, моралі, мистецтва тощо). Охоплюючи релігію в усіх її зв'язках і опосередкуваннях, цей метод допомагає виробити найзагальніші поняття і категорії релігієзнавства, відіграючи синтезуючу роль у всій сукупності досліджень релігії. Водночас йому властиві й деякі вади. Діалектика намагається з'ясувати зміст найзагальніших понять, залишаючись у сфері самих понять. Реальна дійсність не завжди береться до уваги, а тому інколи цей метод може призводити до неадекватних їй висновків. Діалектичний метод особливо плідний на завершальному етапі пізнання, коли зміст релігієзнавчих понять уже більш-менш сформовано і залишається показати їх взаємозалежність, взаємоперехід, рух.

Феноменологічний метод. Порівняно з діалектичним є відносно новим. Він дає змогу проникнути до «чистої суб'єктивності» індивіда. Іншими словами, за допомогою певних засобів вияву сенсів він дає змогу співвідносити мотиви, уявлення, ідеї, мету віруючих. Завдяки цьому вибудовується смисловий зв'язок у їхній поведінці, виявляються формальні структури спілкування, суб'єктивні чинники суспільних відносин.

Герменевтичний метод. Своїм корінням він сягає ще часів Середньовіччя, зокрема традицій екзегетики (розділу теології, який тлумачить Святе Письмо - Біблію). Метод охоплює систему різноманітних засобів пояснення сакральних текстів, творів отців церкви, релігійних авторів минулого, релігійних процесів і явищ загалом. Послуговуючись цим методом, дослідник порівнює розуміння сакральних першоджерел різними поколіннями з їх авторською інтерпретацією, виявляє зв'язок тексту з певним соціокультурним середовищем. Герменевтичний метод сприяє не простому поясненню, а розумінню, виявленню сутнісних ознак і властивостей релігійних явищ. Важливими інструментами на шляху вивчення розмаїтого світу релігії є також загальнонаукові методи: порівняльно-історичний, типологічний, структурно-функціональний, системний та ін.

Релігія — складне й багатоаспектне соціокультурне явище. Існування релігії пов’язане з діяльністю особливого суспільного інституту — церкви. Остання має специфічну організацію, продукує соціальні та етичні вчення, веде економічну діяльність, бере участь у політичному житті. В основі релігії лежить доктрина (комплекс уявлень) здебільшого трансцендентального характеру про світ, місце й призначення людини. Релігійному життю властиві особливі емоції, переживання, екстатичні та атракційні стани. Кожна релігія створює власну виражально-естетичну систему (архітектуру, музику, живопис), має неповторну історію.

Усі складові релігії не в змозі охопити жодна окремо взята наука, тому релігієзнавство — комплексна дисципліна, яка поєднує дані соціології, психології, історії та інших галузей суспільство­знавства з метою з’ясування природи й сутності релігії, її місця в житті індивіда й суспільства, перспектив її розвитку.

Релігієзнавство відрізняється як від теології (богослов’я), так і від наукового атеїзму. Теологія покликана вивчати сутність Бога, захищати й обстоювати доктринальні положення тієї чи тієї релігії (існують іудейська, православна, католицька, ісламська та протестантська теології). На противагу цьому релігієзнавство уні­версальне — так само, як математика, біологія та інші науки. Спільним для теології та наукового атеїзму є те, що обидві дисципліни оцінюють релігійні явища з погляду їхньої істинності чи хибності, тоді як релігієзнавство є нейтральним щодо досліджуваних ним фактів. Зауважимо також, що завданням теології та наукового атеїзму є формування переконань, а завданням релігієзнавства — поширення нових знань про свій предмет.

Перша тема курсу релігієзнавства має дати студентам уявлення про світовий досвід осмислення сутності релігійних феноменів, про основні теоретичні проблеми, що постають на цьому шляху.

Питання до модульної контрольної роботи №1