31. Державна влада як інститут конституційного права.

 Влада — це суспільне відношення, що характеризується здат-п к тю та можливістю одних людей або владних груп досягати здійснення своєї волі іншими людьми або групами (підвладни­ми). Різновидом влади є політична влада, під якою розуміють їладу певної групи людей (еліти) над усім суспільством, що ха­рактеризується використанням у випадку необхідності приму­сових заходів. Вона здійснюється через низку політичних інсти­тутів, правовий статус яких тією або іншою мірою регулюється нормами конституційного права. Такими інститутами є:

• держава;

• система місцевого та іншого (найчастіше — соціально-про­фесійного) самоврядування;

• політичні партії (як правлячі, так і опозиційні);

• інші об'єднання громадян;

• засоби масової інформації;

• іноді — церква та інші релігійні структури¹.

Державна влада — це вид публічної політичної влади, що здійснюється державою та її органами, здатність держави під­порядковувати своїй волі поведінку людей та діяльність об'єд­нань, що знаходяться на її території².

32. Конституційні засади організації і здійснення державної влади в Україні.

Конституційно-правове регулювання державного механізму в демократичних країнах та тих, що мають намір такими бути, засновується на певних принципах:

1. принцип народного суверенітету, який виходить із того, що джерелом усієї влади є народ (частини 2, 3, 4 ст. 5 Конститу­ції України);

2. принцип представницької демократії, який означає, що правління у державі здійснюється через виборні державні орга­ни, які, у свою чергу, можуть формувати інші державні орга­ни

принцип розподілу державної влади на три гілки: законо­давчу, виконавчу, судову, який означає, що кожна з гілок влади має певну самостійність і врівноважується іншими гілками (ч. 1 ст. 6 Конституції України

системою стримувань та противаг розуміють сукупність законодавчо закріплених повноважень, форм, методів і процедур, призначених для забез­печення реалізації принципу розподілу влади, недопущення до­мінування будь-якої гілки влади та досягнення динамічної ста­більності між ними. Найбільш загальними елементами системи стримувань і противаг, які існують у сучасній теорії та практиці конституційного права і використовуються в Україні, є такі:

• різні терміни функціонування державних органів влади;

• різні засоби формування гілок влади;

• відкладальне право вето Президента щодо прийнятих пар­ламентом законів;

• інтерпеляція (запити депутата);

• створення контрольних і слідчих комісій;

• інвеститура (вотум довіри) — при формуванні уряд має одер­жати довіру парламенту;

• право промульгації, під яким розуміють дії глави держави з метою визнання та офіційного оприлюднення прийнятого парламентом закону для забезпечення його чинності та реа­лізації;

• інститут контрасигнування, за якого акти президента діють лише за умови скріплення їх підписом прем'єр-міністра або міністра, відповідального за виконання цього акта;

• колегіальний характер уряду;

• конституційно-правова відповідальність вищих державних органів та посадових осіб¹;

• порядок взаємовідносин між парламентською більшістю та опозицією;

4. принцип конституціоналізму, зміст якого полягає в уста­новленій державою можливості існування лише тих органів дер­жави, що передбачені конституцією, а також у необхідності прий­няття цими органами рішень, що ґрунтуються на конституції. Відповідно до ч. 4 ст. 5 Конституції України ніхто не може узур­пувати державну владу, а згідно з ч. 2 ст. 6 органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження в установлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України;

5. принцип законності передбачає здійснення діяльності ор­ганів держави на основі закону та прийняття рішень у межах їх повноважень. Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах пов­новажень та у спосіб, що передбачені Конституцією та закона­ми України;

6. принцип забезпечення реалізації прав та свобод особи, зміс­том якого є створення державними органами та посадовими осо­бами необхідних умов для виконання чи використання суб'єк­тами конституційно закріплених прав та обов'язків. Так, ч. 2 ст. З Конституції України встановлює, що права і свободи люди­ни та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

v твердження і забезпечення прав і свобод людини є головним і її к ж'язком держави;

7. принцип професіоналізму, тобто наявності визначених дер­жавою професійних прав та обов'язків, що характеризуються як гіатус посадової особи та надають цим посадовим особам мож­ливість найповніше реалізовувати повноваження від імені дер-і ііви;

8. принцип юридичної відповідальності, тобто обов'язку по-і вдових осіб нести відповідальність перед державою та суспіль­ством у випадку прийняття ними неконституційних та непра­вомірних рішень. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 111 Консти­туції України Президент України може бути усунений з поста І порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.