25.Дайте загальну характеристику філософії Арістотеля.

Арiстотель (384-322 рр. до н.е.). У 17-рiчному вiцi прибув до Афiн, став учнем Платона. Згодом вiн стає учителем сина македонського царя Фiлiпа II Олександра. Його роботи - ‘‘Метафiзика’‘, ‘‘Топiка’‘, ‘‘Етика Нiкомаха’‘, трактат ‘‘Про душу’‘ та iншi.Арiстотель визнається першим, хто здiйснив систематичне дослiдження праць попереднiх мислителiв. Тому його називають першотворцем iсторiї фiлософiї. Найбiльшу частину своїх праць вiн присвячує проблемам метафiзики - науки про суще. Становлення Арiстотеля як фiлософа

вiдбувалося шляхом вирiшення проблем, що виникали при осмисленнi надбання його вчителя Платона. Перш за все, це - проблема вiдношення матерiї та iдеї. Послiдовне продовження поглядiв Платона призводило до виникнення суперечностей, котрi ставили пiд сумнiв подiл дiйсностi на матерiальне та iдеальне. Зокрема, вiчне, незмiнне iдеальне, якому

пiдкоряється кожна конкретна рiч, не пiдкорює собi матерiю-небуття. Отже, не повинне iснувати навiть уявлення про матерiю, якщо немає iдеї матерiї. Як можуть непорушнi iдеї бути причиною руху? Як можуть iдеї, якщо вони сутнiсть речей, iснувати окремо вiд останнiх? Критика Арiстотелем Платона навiть у суспiльнiй свiдомостi набула iстотного значення у виглядi афоризму:’‘Платон менi друг, але iстина -дорожча’‘. Аналiзуючи проблеми платонiвської фiлософiї, вiн усвiдомлює,що причина, сутнiсть речей, загальне не може iснувати окремо вiд одиничних речей. Тому потрiбно, враховуючи цю обставину, вирiшитипоставлену ще Сократом проблему неможливостi iснування загального як

iндивiдуального, за умови, що загальне не може iснувати окремо вiдодиничного, iндивiдуального.Вирiшення цiєї фундаментальної проблеми здiйснене Арiстотелем шляхом

розвитку поняття ‘‘матерiя’‘. Вiн розумiє матерiю як пасивний‘‘матерiал’‘ буття i тому вона може тiльки мислитися. Матерiя безпосередньо причетна до спричинення кожної речi, дана в чуттях рiч завжди iснує в якомусь матерiалi, а iдеї, поняття не мають матерiальностi. Реальне ж iснування матерiалу дiйсностi вiдбувається тiльки у конкретних формах. Отже, безпосередньою причиною речi може бути форма. Форма реально iснує тiльки в тому чи iншому матерiалi- матерiї, але не залежить вiд того, яка саме матерiя оформлена. Тому форма визначається як сутнiсть усiх речей, вона незмiнна, вiчна, цiлком подiбна до платонiвських iдей, тiльки не iснує вiдокремлено вiд матерiї (форма лише незалежна вiд конкретної матерiї).Таке вирiшення проблеми загального i iндивiдуального породжує новуфiлософську проблему: яким чином матерiя i форма поєднуються у кожному конкретному випадку? Цю проблему Арiстотель вирiшує шляхом залучення понять ‘‘можливiсть’‘ i ‘‘дiйснiсть’‘. Матерiя постає носiємможливостей, а форма - дiйсностi. Таким чином, матерiя у Арiстотеля залишається поняттям про небуття, як це було у Платона.В фiлософiї Арiстотеля вперше здiйснюється вирiзнення мiж дослiдженнямпричини усього сущого як такого, що притаманне всiм речам, та конкретними науками, якi не дослiджують загальну природу сущого. Саме останнi вважають, що причини конкретних речей i усього сущого - однi й тi ж самi. Виявлення причини усього сущого наводить Арiстотеля на думку,що iснує форма побудови усiх iнших форм. Форма, котра будує усi iншiформи, називається Арiстотелем ‘‘формою форм’‘. Ця форма форм визначається як ‘‘першодвигун’‘, незалежне вiд матерiї iснування форми,вона цiлком логiчно визначена ‘‘божественною формою’‘.У розвиток свого вчення про форми Арiстотель робить висновок, що саме знання форм побудови iнших форм дає людинi знання сутностi речей. Дослiджуючи властивостi людини, вiн наголошує на унiверсальнiй властивостi будувати завдяки мисленню будь-якi форми руху (тобто форми побудови iнших форм). Так ним створюються пiдвалини нової науки про форми мислення - формальної логiки. Арiстотель фiксує першi закони i правила логiчного мислення. Йому належать класичнi формулювання логiчного закону протирiччя, закону виключеного третього. Ним створенаперша теорiя логiчного силлогiзму.Здiйснюючи свої науковi дослiдження явищ природи, Арiстотель скрiзьшукає форму, яка призводить до появи тих чи iнших речей. У випадку, коли йому вдається зафiксувати наявнiсть такої форми, вiн формулює загальне визначення закону природи, який керує тим чи iншим процесом. Розглядаючи проблеми суспiльства, Арiстотель керується цiєю ж методологiєю. Вiнвважає, що вирiшення суспiльних проблем можливе лише пiсля пiзнання форм, що породжують цi проблеми. Поступово ним визначаються поняття про процес побудови держави, суспiльства, що в завершеному виглядi стає теорiєю свiтової держави. Саме цю теорiю використовував його учень Олександр Македонський. Однак, сталося так, що дiяльнiсть царя Македонiї завершується його випадковою смертю вiд малярiї. Сучасниками така несумiснiсть досконалої, логiчно обгрунтованої теорiї з впливом реального малярiйного комара на долю свiтової держави була сприйнята як доказ неспроможностi рацiональної мудростi бути помiчником у дiйсному життi.