4. Монобактами.

Азтреонам (азактам) — антибіотик групи монобактамів, який, на відміну від пеніцилінів, цефалоспоринів, карбапенемів, має моноциклічну лактамну систему.

Фармакокінетика. При парентеральному введенні препарат швидко створює бактерицидні концентрації у крові.

Фармакодинаміка. Антибіотик широкого спектра дії. Механізм дії пов'язаний з порушенням синтезу оболонки мікроорганізмів. Стійкий до дії р-лактамаз. Тип дії — бактерицидний. Впливає переважно иа грамнегативні аеробні мікроорганізми, у тому числі на штами — продуценти Р-лактамаз. Pseudomonas spp. (за винятком psedo-monas aeruginosa) стійкі до азтреонаму. Практично неактивний відносно грампози-тивних аеробних та анмеробних бактерій. Між азтреонамом та пміноглікозидами існує перехресна стійкість. Азтреонам не порушує баланс мікрофлори кишок.

Поєднує ефекти пеніцилінів, цефалоспоринів, клін-даміцину, метронідазолу, аміноглікозидів.

Показання: тяжкі бактеріальні інфекції сечових шляхів (пієлонефрит, цистит, уретрит, простатит, гонорея), дихальних шляхів (пневмонія, емпієма плеври), менінгіт, сепсис, захворювання органів черевної порожнини і малого таза, післяопераційні інфекційні ускладнення, перитоніт, захворювання кісток, суглобів, шкіри, м'яких тканин.

Протипоказання. Тяжкі порушення функції нирок, печінки, підвищена чутливість до азтреонаму.

Побічна дія: висипи на шкірі, множинна еритема, петехії, кропив'янка, свербіж, підвищення протромбінового часу, а також активованого часткового тромбопластинового часу, тромбоцитопенія, еозинофілія, диспепсія, нудота, блювання, порушення смаку, підвищення активності ферментів печінки, флебіт, тромбофлебіт, головний біль, потьмарення свідомості, міальгія, біль у кістках, стоматит, набряки молочних залоз.

-МАКРОЛІДИ І АЗАЛІДИ.

Макроліди (еритроміцин, олеандоміцину фосфат, спіраміцин) — це антибіотики, які в основі молекули містять макроциклічне лактонне кільце, пов'язане з одним чи кількома вуглеводневими залишками.

Макроліди поділяють на препарати, які отримують біосинтетичним шляхом, або природні (еритроміцину, олеандоміцину фосфат), та напівсинтетичні.

Вони є резервними антибіотиками, до яких чутливі грампозитивні, грамнегативні коки, мікоплазми, бруцели, рикетсії, клостридії, коринебактерії. Неактивні до грамнегативних бактерій, вірусів, грибів. Діють бактеріостатично. Малотоксичні, майже не викликають алергічних реакцій.

Фармакокінетика.

Еритроміцин добре абсорбується у травному каналі, проте, зважаючи на його здатність руйнуватися в кислому середовищі шлунка, препарат слід приймати за годину до їди. Він також швидко абсорбується у прямій кишці. Максимальна концентрація визначається через 3 — 4 години, тримається протягом 6 — 7 годин. Слабко зв'язується з білками плазми. Більше накопичується в печінці, легенях, селезінці, лімфатичних вузлах. Добре проникає крізь плаценту, гірше — через гематоенцефалічний бар'єр. Виводиться з сечею і жовчю.

Призначають перорально або місцево. Для внутрішньовенного введення існує форма — еритроміцину фосфат.

Показання: захворювання дихальних шляхів, скарлатина, коклюш (кашлюк), дифтерія (разом з дифтерійною сироваткою), сепсис, остеомієліт, хвороба легіонерів, інфекційні захворювання новонароджених, викликані хламідіями.

Протипоказання: підвищена індивідуальна чутливість до антибіотика, тромбофлебіт, тяжкі порушення функції печінки, захворювання з алергічним компонентом.

Побічна дія: диспепсичний ефект — подразнювальна дія на слизові оболонки шлунка і тонкої кишки, посилення перистальтики кишок; іноді алергічні реакції, у випадках тривалого приймання — гепатотоксичність.

До олеандоміцину фосфату мікрофлора швидко стає стійкою, тому його комбінують з тетрацикліном (олететрин).

Останнім часом отримано нові напівсинтетичні макроліди з 14-членним кільцем (кларитроміцин, рокситроміцин, диритроміцин, флуритроміцин). Ці макроліди мають широкий спектр дії. їх призначають при інфекціях дихальних, сечових шляхів, отиті, синуси-ті, дифтерії, коклюші, хворобі легіонерів та ін.

Кларитроміцин — антибіотик групи макролідів.

Фармакокінетика. Препарат добре абсорбується з травного каналу. Максимальна концентрація у крові досягається через 1—2 год й утримується 8—12 год. Метаболізується з утворенням 14-гідро-ксикларитроміцину, який має слабшу хіміотерапевтичну дію порівняно з кла-ритроміцином. Виділяється головним чином нирками і з жовчю. Має високу протимікробну активність відносно коків, мі-коплазми, хламідій, токсоплазми, Helicobacter pylori.

Показання: менінгіт, тонзиліт, синусит, бронхіт, пневмонія, дерматит, токсоплазмоз, захворювання, що викликані хламі-діями, Helicobacter pylori, зокрема виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки.

Препарат призначають по 0,25 — 0,5 г 2 рази на добу, курс лікування 5—14 днів.

Кларитроміцин хворі переносять добре. Інколи виникає біль у ділянці живота, нудота, пронос. Хворим з недостатністю нирок (кліренс креатиніну менше ЗО мл/хв) дозу кларитроміцину зменшують у 2 рази.

3 бережністю призначають хворим з порушенням функції печінки.

Протипоказання: захворювання печінки.

Близькими до макролідів є азаліди.

Шляхом введення в макроциклічне лак-тонне кільце еритроміцину адаметильної групи було синтезовано нову сполуку з 15-членним кільцем, яка має принципово нові властивості — азитроміцин (сумамед).

Азитроміцин є першим представником групи антибіотиків-азалідів.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Швидко абсорбується у травному каналі, що забезпечується його стійкістю та лінофільніс-тю. Максимальна терапевтична концепція в крові досягається через 2,5 — 3 год і становить 0,4 мг/л. Біодоступність 37 %.

Добре проникає в дихальні шляхи, органи сечостатевої системи (у передміхурову залозу), шкіру і м'які тканини.

Слабко зв'язується з білками плазми крові, добре проникає в еукаріотичні клітини, концентрується в середовищі з низьким рН навколо лізосом. Це сприяє елімінації внутрішньоклітинних збудників. Азитроміцин здатний зв'язуватися з фагоцитами, які забезпечують його надходження до вогнищ інфекції та вивільнення у процесі фагоцитозу. Концентрація препарату у вогнищах інфекції вища, ніж у здорових тканинах, що пов'язано із ступенем набряку у вогнищах запалення. Азитроміцин зберігається в бактерицидних концентраціях у вогнищах запалення протягом 5 — 7 днів після прийому, що дає змогу проводити короткі курси лікування — протягом 3 — 5 днів.

Виведення азитроміцину відбувається у 2 етапи. Перший період напіввиведення становить 14 — 20 год, другий — 41 год. Це дає змогу приймати препарат 1 раз на добу.

ФАРМАКОДИНАМІКА.

Азитроміцин — антибіотик широкого спектра дії.

Тип дії — бактерицидний.

Є високоефективним препаратом щодо грампозитивних мікроорганізмів, у тому числі тих, що продукують Р-лактамазу (стафілококи,стрептококи, пневмококи), так і грамнегатив-них мікроорганізмів (ентерококи, кишкова та гемофільна палички, шигели, сальмонели), а також мікоплазми, легіонел, бактероїдів.

Порівняно з еритроміцином ефективніший відносно грамнегативних мікроорганізмів, більш стійкий у кислому середовищі шлунка, повільніше виводиться, довше діє, краще переноситься.

Показання: захворювання, що викликані чутливими до препарату мікроорганізмами: інфекції верхніх дихальних шляхів (ангіна, синусит, тонзиліт, середній отит), скарлатина, інфекції нижніх дихальних шляхів (бактеріальна, атипова пневмонія, бронхіт), інфекції шкіри та м'яких тканин (бешиха, імпетиго, вторинно інфікований дерматит), інфекції сечостатевих шляхів (неускладнений уретрит, цервіцит); хвороба Лайма (борелід) - для лікування у початковій стадії, захворювання шлунка і дванадцятипалої кишки, асоційовані з Helicobacter pylori.

Протипоказання: підвищена чутливість до антибіотиків групи азалідів і макролідів; порушення функції нирок, печінки.

Побічна дія: нудота, діарея, біль у животі, блювання, метеоризм, транзи-торне підвищення активності ферментів печінки, алергічні реакції, частіше висипи.

• ПРЕПАРАТИ ГРУПИ ЛІНКОМІЦИНУ.

Близькою до макролідів і азалідів за спектром, механізмом і фармакологічними властивостями є група лінкоміцину: лінкоміцину гідрохлорид, кліндаміцин.

Лінкоміцину гідрохлорид дуже активно впливає на більшість штамів патогених стафілококів, а також на пневмокок, стрептокок, клостридії, збудників сибірки, дифтерії, бактероїди, пастерели та деякі інші бактерії, спірохети, актиноміцети, мікоплазми. Стійкі до його дії менінгококи, гонококи, гемофільна паличка. Стійкість до препарату розвивається повільно. Дія лінкоміцину гідрохлориду головним чином бактеріостатична, у високих концентраціях — бактерицидна. Можливий антагонізм з антибіотиками-макролідами. Лінкоміцин накопичується у кістковій тканині.

Показання: гострий і хронічний остеомієліт, пневмонія, гнійні ураження шкіри і м'яких тканин тощо.

Побічна дія: диспепсичні явища, можливе виникнення псевдомембранозно-го коліту, іноді негативний вплив на кровотворення — лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія; у випадках тривалого лікування — підвищення трансаміназної активності, кишковий дисбактеріоз, алергія: при внутрішньовенному введенні — артеріальна гіпотензія, загальна слабкість, слабкість скелетної мускулатури.

Кліндаміцин має широкий спектр дії, є активнішим у 2—10 разів, ніж лінкоміцин.

• ПРЕПАРАТИ ГРУПИ ТЕТРАЦИКЛІНУ.

До групи тетрацикліну належать антибіотики, в основі структури яких є конденсована чотирициклічна система.

Виділяють препарати, які отримані біосинтетичним шляхом, як продукти грибів Streptomyces aureofaciens (тетрациклін,тетрацикліну гідрохлорид) та напівсинтетичні похідні — метацикліну гідрохлорид (рондоміцин), доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин).

Тетрацикліни мають широкий спектр дії. Вони активні відносно грампозитивних і грамнегативних коків, збудників бацилярної дизентерії, черевного тифу, патогенних спірохет, збудників особливо небезпечних інфекцій: чуми, туляремії, бруцельозу, холери, рикетсіозу, збудників пситакозу, трахоми, венеричної гранульоми, деяких найпростіших. Не впливають на синьогнійну паличку, істинних вірусів, гриби, найпростіших.

Механізм бактеріостатичної дії пов'язаний з гальмуванням синтезу білка мікробної клітини (зв'язок з малими SO-S субодиницями рибосом), пригніченням ферментних систем (внаслідок утворення хелатних зв'язків із Mg2+, Ca2+, Fe2+), конкуренцією з рибофлавіном.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Абсорбуються в тонкій кишці не повністю, забезпечують бактеріостатичні концентрації через 2—4 год, утримуються у кров'яному руслі 6 — 8 год. Затримують абсорбцію молока, лікарських засобів та продуктів харчування, які містять кальцій, магній, залізо, алюміній. Утворюють малорозчинні комплекси з кальцієм, залізом. У випадках приймання вагітними і годувальницями у дітей може розвиватися карієс зубів. Розподіляються рівномірно в усіх органах і тканинах, але переважно в печінці й кістках.

Тетрацикліни добре проходять крізь плаценту, частково через ГЕБ. Виводяться з сечею, фекаліями, молоком, жовчю. Частина тетрациклінів повторно абсорбується з тонкої кишки.

Показання: рекомендують приймати разом з ністатином, вітамінами групи В, при порушенні травлення — з галаскорбіном, лактозою. Ефективні при інфекційних процесах органів травного і дихального апаратів, сечових, жовчних шляхів, у хворих на актиномікоз, пситакоз, бруцельоз, газову гангрену, дифтерію, холеру, сифіліс, з гнійними ранами тощо.

Протипоказання: вагітність (можлива тератогенна дія), захворювання печінки і крові, дітям перших років життя.

Побічна дія: ускладнення з боку травного каналу, гепатотоксичність, дисбактер