5. Зовнішня політика пізньої Римської імперії:

5.1. Септимій Север та династія Северів. Їх ЗП Династія Северів (лат. Severi) — династія римських імператорів у 193—235. Севери створили військово-бюрократичну монархію, яка захищала інтереси широких кіл рабовласників. Політика Северів (за винятком Александра Севера) носила антисенатський характер.До Северів належали:Септіміус Северус (193—211)Каракалла (211—217Ґета (211—212)Геліогабал (218—222)Александр Север (222—235)

«Солдатські» та «сенатські» імператори. Після смерті Коммода поновилася кривава боротьба між різними претендентами на владу, які спирались на війська у провінціях і загони преторіанців. Інколи сенат зводив на трон своїх імператорів, але найчастіше перемагав висуванець армії. У 193 p., підтриманий своїми солдатами, владу в Римі захопив представник заможного роду Северів з фінікійської колонії в Африці Луцій Септимій Север (146-211 рр.). Він переїхав до Риму, коли йому виповнилося 20 років. Тут Луцій Септимій зробив військову та політичну кар'єру. Ставши імператором, він розпочав боротьбу за владу над усією державою з Песценнієм Нігром та Клодієм Альбіном, яких їхні прихильники проголосили імператорами в інших частинах Римської держави. Север замирився з Клодієм, а іншого супротивника довелося перемагати на полі битви. Згодом Север позбувся й Клодія і став одноособовим правителем. Щоб зміцнити свою владу та отримати величезний спадок, новий імператор оголосив себе сином Марка Аврелія. Прагнучи здобути підтримку та любов римського народу, він додав собі ім'я Антонін, що належало попередній популярній династії, яку шанували в Римі.Ворожий щодо сенату, Север розраховував лише на підтримку армії. Тому й реформи свої розпочав з армії: розпустив стару преторіанську гвардію, яка складалася з римських громадян, і набрав нові загони із солдатів сирійських та дунайських легіонів; посилив кордони, убезпечивши державу від нападів зовнішніх ворогів.

При Марка Аврелія став сенатором, керував кількома провінціями і в 190 р. був призначений консулом. Коммод призначив його намісником Верхньої Паннонії. Після вбивства Пертінакс в Карнунті легіони проголосили Септимія Півночі своїм імператором. Протягом трьох громадянських воєн він переміг всіх інших претендентів на трон, в 193 р. - Дідія Юліана, висунутого преторианцами в Римі, в 194 р. - Песценнія Нігера, якого проголосили імператором східні легіони, в 197 р. - Клодія Альбіна, кандидата від військ Британії та аристократії Галлії. У боях проти парфян він захопив у 195 р. Адіабену і Осроену, в 197-199 рр.. - Месопотамію. У 208-211 рр.. в Британії Септимий Північ очолив похід проти каледонцев, за його вказівкою був укріплений Адріанов вал. Помер у Ебуракуме (Йорк). Септимий Північ, перший з т.зв. солдатських імператорів, який спробував подолати внутрішньополітичну кризу Римської імперії шляхом встановлення відкритої військової монархії. Влада імператора поширилася на всі області, влада сенату була ще більш ослаблена, численні прихильники ворогів імператора страчені, а їх майно конфісковано. Для зміцнення адміністративного апарату імператор висував вершників і представників провінційної муніципальної аристократії. Політично небезпечна гвардія преторіанців, що повалила Пертінакс, була розпущена і відтворена знову з іллірійських військових частин. Солдати як основна опора імператора отримали ще більші привілеї. Наприклад, їм був полегшений шлях у стан вершників. Італія частково втратила свої переваги, і її положення було наближено до положення провінції. Септимий Північ сприяв вдосконаленню правосуддя. При ньому діяли такі відомі юристи, як Папініан (префект преторіанців), Павло і Ульпіан. При Септимий Північ були зведені численні споруди, в т.ч. і в провінціях (особливо в Африці). У Римі в 203 р. з нагоди перемог над парфянами була споруджена тріумфальна арка, прекрасна будівля Септізонія і розпочато будівництво терм Каракалли. Септимий Північ був одружений на сіріянке Юлії Домні, яка сприяла посиленню впливу східної культури. Своїх синів він оголосив (відповідно в 198 і 209 рр..) Сорегентамі. Мав титули: Батько Вітчизни - з 194 р., Благочестивий, Арабська і Адіабенскій - з 195 р., парфянський Найбільший - з 198 р., Британський Найбільший - з 210 р. Влада трибуна отримував 19 разів (в 193 р. - двічі: у травні і 10 грудня, потім - щорічно 10 грудня). Будучи імператором, вступив у другу консульство 1 січня 194 р. Консул: 202 р. Титул Імператор отримував 15 разів....

У 211 р. імператор помер, залишивши двох синів-спадкоємців – Цезаря Бассіана Каракаллу (186-217 рр.) і Августа Гета. Братів підтримали сенат, легіонери і преторіанська гвардія. Але двом правителям був замалий імператорський трон. Вони так ворогували між собою, що навіть поділили на дві частини палац свого батька, відгородившись один від одного. Вирішили поділити й країну. Августу Гету мала відійти східна частина імперії із столицею в Александрії Єгипетській, а Каракаллі – західна із столицею в Римі.Матері вдалося умовити синів не припускатися такої фатальної помилки. Однак ворожнеча не припинилася, і за наказом Каракалли Августа було вбито. Щоб виправдати цей вчинок, Цезар Бассіан розповідав усім, що брат готував змову проти нього. А остаточно імператор заспокоїв римлян у традиційний спосіб – роздаванням грошей. Винагороджуючи преторіанців, які підтримали його, за один день він витратив усі гроші імператорської казни.Правління Каракалли було жорстоким. Імператор страчував друзів брата, і власних друзів, і ворогів держави. Будь-яка непокора викликала у нього шалену лють. Так, коли жителі Александрії Єгипетської відмовилися виконувати наказ про додатковий набір в армію, Каракалла наказав зруйнувати значну частину міста і вбити близько 10 000 чоловік.За час свого правління імператор дарував права громадянства жителям римських провінцій, провів грошову реформу, розбудовував дороги. У 212-216 рр. були збудовані відомі громадські лазні, які дістали назву «терми Каракалли».Як людина настрою, він оголосив війну Парфянському царству лише тому, що його правитель відмовився видати заміж за римського імператора свою дочку. Ця війна була останньою подією в житті Каракалли. У 217 р. його вбив командир особистої охорони Марк Макрин. Як стверджували сучасники, Рим святкував смерть імператора.Після смерті Каракалли владу захопив Марк Макрин. Його невдале правління тривало до 16 травня 218 p., коли його вбили власні солдати й проголосили черговим імператором Елагабала (204-222 рр.). Чотирнадцятилітній імператор увійшов у історію не державними справами, а неймовірною жорстокістю та марнотратством. Названий на честь одного зі східних богів, він приносив йому в жертву хлопчиків і дівчаток. На весь Рим були відомі його лотереї, у яких можна було виграти 10 верблюдів або 10 мух. Чесних людей він вважав не гідними повагиУ звичайних римлян ненависть викликали розкішні обіди Елагабала з екзотичними стравами. Розважаючись, імператор наказував засипати гостей пелюстками квітів. Інколи пелюсток було так багато, що дехто помирав від задухи. Державні справи Елагабала не цікавили, але він дорого продавав усім бажаючим звання та посади. Правління Елагабала викликало хвилю обурення серед римських громадян. Солдати знову повстали і вбили імператора. Навіть після його смерті римляни з ненавистю говорили про тиранаНаступником Елагабала у 222 р. став Александр Север (208-235 рр.). Новий імператор здобув гарну освіту, знав кілька мов, непогано малював, співав, грав на музичних інструментах, був добрим оратором. Александр мав плани відродити могутність імперії. Зокрема, він значно скоротив витрати на утримання двору, провів грошову реформу, поповнив запаси продовольства, витрачені Елагабалом, відкрив нові навчальні заклади. Але це не допомогло подолати кризу імперії. Становище ускладнилося на початку III ст. н.е., коли на імперію одночасно напали германські племена алеманів і перси. На короткий час Александру вдалося навести лад в армії, і Рим зміг протистояти вторгненню. Але перси завдали імперії відчутних ударів.Александр Север був людиною миролюбною, тому, щоб зберегти владу та країну, вирішив також домовитися з германцями. Намагання імператора укласти мирну угоду з ворогами викликало шалену лють легіонерів. Солдати, які привели до влади династію Северів, з легкістю вбили в 235 р. останнього її представника – Александра Севера. Далі, як у калейдоскопі, змінювалися імператори – вихідці із простих солдатів: Максимін Фракієць, Гордіан, Децій, Валеріан та десятки інших. Незважаючи на те, що дехто з них намагався дбати не лише про себе, а й про державу, вони гинули насильницькою смертю внаслідок двірцевих змов.