Захоплення Риму варварами

Прийшли часи, коли варвари поступово перетворилися на господарів Римської імперії. У 401 р. племена вестготів на чолі з Аларіхом напали на Італію. До варварів пристали десятки тисяч рабів і колонів. Поступово заволодівши північними територіями Італії, вестготи зламали опір римської армії, підійшли до Рима й узяли його в облогу. Столиця імперії мала сильні укріплення, але вони не стали їй у пригоді. Одного разу вночі раби відчинили міську браму, і готи ввірвалися на вулиці Рима. Сталося це в 410 р. З часів галльської навали на чолі з Бреном місто Рим було вперше захоплене ворожою армією. Готи піддали столицю імперії варварському знищенню. Ця подія справила жахливе враження на всіх свідків. Місто, що було володарем половини світу, тепер стало здобиччю дикунських племен. Через кілька днів Аларіх подався на південь, але на десятий день після виходу з Рима раптово помер. Готи поховали свого вождя разом з усіма скарбами на дні однієї з італійських річок. Місце його поховання та перебування величезних скарбів імператорського Рима й досі залишається невідомим.У 440-х роках за часів царювання Аттіли (434—453 pp.) сталося різке посилення племен гунів. Скориставшись із послаблення Візантії та Західної Римської імперії, гуни напали на їхні території. Візантійцям удалося відкупитися золотом і спрямувати ворожу силу в напрямку до сусідньої Західної Римської імперії. Для відсічі гунам римляни уклали союз із місцевими варварами — франками, аланами, бургундами, вестготами. На чолі об'єднаного війська було поставлено полководця Флавія Аеція. У попередні роки Аецій охоче набирав гунів до своїх легіонів і мав з ними добрі стосунки. Тепер їм довелося зустрітися на полі бою. У червні 451 р. між римлянами та гунами відбулася грандіозна битва на Каталаунських полях (біля міста Труа). За свідченням готського історика Йордана, з обох сторін у битві брали участь понад 165 тис. воїнів (за іншими відомостями — близько 300 тис.). У цій битві гуни зазнали поразки. їхнє величезне, але нетривке державне утворення почало розпадатися, а по смерті Аттіли в 453 р. остаточно розвалилося. Після зникнення загрози з боку гунів одночасно розпався і союз Римської держави з варварами.Вестготи поновили свої завоювання в Південній Галлії та Іспанії. Аттіла — цар гунів, прийшов до влади (434 p.), убивши свого двоюрідного брата та інших родичів. Йому підкорилися не тільки всі гуни, а й чимало германських племен. Цар гунів залишився в пам'яті римлян кровожерним, жорстоким варваром, якого послало небо покарати грішних, розбещених володарів, — справжня кара Божа. Римляни вірили, що тільки Боже диво врятувало християн. Так, в одній з легенд ідеться про те, що папа Лев І у 452 р. виїхав назустріч Аттілі озброєний тільки одним хрестом і переконав жорстокого завойовника відмовитися від наміру захопити й пограбувати Рим. У германських же народних сказаннях Аттіла постає зовсім іншим — справедливим і добрим королем, а Пісня про нібелунгів навіть оспівує його як шляхетного короля Етцеля.

Утворення варварських королівств на території імперії

Після вторгнення на територію Римської імперії варвари, як правило, утворювали на ній свої держави. По смерті Аларіха вождем готів став його племінник Атаульф, який продовжив просування готів римською територією. Римські імператори змушені були примиритися з існуванням самостійних варварських держав на їхніх теренах. Вандали захопили значну частину Африканського узбережжя. У 418 р. в Аквітанії утворилося перше варварське королівство вестготів; у 429 р. в Африці на чолі з королем Гейзеріхом — королівство вандалів. У 443 р. на південному сході Галлії сформувалося королівство бургундів. На півдні Британії вже існувало королівство англосаксів. Певний час зберігалась ілюзія залежності цих нових королівств від римських імператорів, але насправді варварські королі виконували імператорські накази лише тоді, коли це збігалося з їхніми інтересами. До 450 р. римляни зберігали імперію, у якій варварські королівства були її складовими.