7. Варвари в Західній Римській імперії в V-VI ст.. Теодоріх Варвари і Рим. Захоплення Риму варварами. Утворення «варварських королівств» Варвари і Рим

Найнебезпечнішими ворогами Римської імперії в І ст. н. е. були племена варварів. Значною силою та могутністю серед них виокремлювалися готи, які поділялися на остготів і вестготів. Вони завдавали відчутних ударів Римській імперії. Для стримування варварської навали імперія змушена була утримувати величезну армію — близько 140 тис. прикордонних військ і 125 тис. польової армії, що, безумовно, впливало на оборонну здатність імперії.

На початку IV ст. сталося зрушення з місця величезних мас варварських народів, які перебували на ранньому, первісному ступені розвитку. Залишаючи обжиті місця, де вони оселилися тисячі років тому, племена, згуртовані в родові об'єднання, переселялися на інші землі, часом на значну відстань. Історики називають це Великим переселенням народів.З глибини степів Середньої Азії на захід, на територію Європи, посунули племена гунів. Вони пішли в степи, що на північ від Чорного моря, і зрушили з місця сарматів та остготів, які подались у свою чергу на землю вестготів.Вестготи під тиском сусідів зі сходу почали шукати притулку на території Римської імперії. На їхнє прохання імператорська влада дозволила перейти східні кордони держави й оселитися на її землях. Сталося так, що численні римські чиновники, розбещені хабарами та розкраданням державного майна, привласнили те, що мало належати вестготам, вони наживалися за рахунок обдурювання простодушних варварів. Серед переселенців почався голод. Дехто з них змушений був продавати в рабство своїх родичів і себе.Таке становище, урешті, призвело до вибуху повстання серед вестготів, яких охоче підтримали інші варвари, а також численні раби і колони, яким було за що ненавидіти римську владу. На придушення повстання рушили легіони на чолі з імператором Валентом.

У 378 р. відбулася велика битва при Адріанополі.Римські легіони на той час значною мірою втратили колишню силу й могутність, тепер вони вже були схожі більше на варварські натовпи, ніж на славетні залізні війська часів Юлія Цезаря^[13]. Велика римська армія зазнала цілковитої поразки. Під час утечі загинув і сам імператор Валент. Вестготи пересунулися на Балканський півострів і там самочинно розселилися. На Рим вони так і не пішли. Поки що в цьому не було потреби.

Велике переселення народів, яке змінило карту світу і відбувалося впродовж IV-VII ст., було спричинене появою в Європі гунів. Цей могутній і загадковий народ прийшов від кордонів Давнього Китаю, здолавши десятки тисяч кілометрів. Стрімко просувалися гуни до Європи, підкоряючи території й народи і посилюючи свою могутність. Страх перед навалою гунів змушував племена, що населяли територію Європи, кидати свої землі й шукати безпечних місць. Ті, хто наважувався чинити опір, були підкорені гунами і разом з ними просувалися все ближче до кордонів Римської імперії.У 375 p., рятуючись від гунів, дозволу оселитися у межах Римської імперії попросили вестґоти. Імператор Валент погодився надати землі у Фракії (на сході Балканського півострова) і обіцяв годувати їх якийсь час. За це вестґоти зобов'язувалися служити в римському війську. Римські чиновники порушили угоду, і варвари не отримали достатньо продуктів харчування. Потерпаючи від голоду і жахливих умов, ґоти на чолі зі своїм вождем Алавівом повстали. Проти повсталих вирушила імператорська армія. У 378 р. біля Адріанополя відбулась вирішальна битва. Римляни зазнали нищівної поразки. Серед десятків тисяч загиблих римлян були імператор Валент II і 35 трибунів. Тільки третині римського війська вдалося врятуватися та закріпитися в Адріанополі.Кілька разів вестґоти безуспішно штурмували місто. Потім вони рушили в глиб Балканського півострова, сподіваючись на допомогу одноплемінників-легіонерів. Але один з командувачів імператорської армії – Юлій наказав убивати всіхґогів-легіонерів.Загалом римляни, намагаючись убезпечити себе від нападів варварів, застосовували щодо них політику «поділяй і володарюй». Вони підкупали вождів племен, провокували війни між варварами, декому надавали землі в межах імперії. Усе це допомагало Риму стримувати натиск варварів. І цього разу для боротьби з вестґотами римляни найняли гунів та інші племена. Їм вдалося зупинити вестґотів і на деякий час об'єднати державу під владою імператора Феодосія. Та після його смерті держава знову розпалася. У 395 р. на теренах колись єдиної імперії утворилося дві держави: Західна Римська імперія із столицею в Римі й Східна – із столицею у Константинополі. Пізніше Східну Римську імперію почали називати Візантією – від назви міста Візантій.