2.1. Особливості економічної думки феодального Китаю

   У країнах Сходу основною передумовою процесу феодалізації стали заходи державної влади щодо розподілу земель і надання їх у приватне володіння та користування. Однак держава продовжувала повністю розпоряджатися великим фондом родючих земель, збираючи з них поземельні податки. Це й визначило розвиток у країнах Сходу різних форм “державного феодалізму”. Тому у центрі уваги економічної думки залишались питання державного управління, оподаткування, поповнення державної казни, розвиток сільськогосподарського виробництва.    Економічні трактати середньовічного Китаю стали продовженням традиції, яка склалася в економічних ідеях давнини. Тут економічна думка була представлена державними чиновниками, а саме Лі Гоу. Його праця “План забезпечення держави, план посилення армії, план заспокоєння народу” (ХІ ст.) – класичний взірець конфуціанського світосприйняття. Основним інструментом збагачення держави є фінанси. Державне регулювання має здійснюватись так, щоб “у низах не відчували нестатків, а у верхах був достаток” [112, с. 11]. Економічної рівноваги за Лі Гоу можна досягти, встановивши державний контроль над ринком і цінами. Із цією метою він радив створити державні хлібні запаси і таким чином стабілізувати ціну на продовольство.    Ідеї державного регулювання економіки продовжував розвивати Ван Аньші, проект її реформування викладено у “Новому законі”. Основні положення цього проекту:    – стимулювання праці селян через заміну натурального податку грошовим;    – захист селян від гніту лихварів шляхом надання їм державного кредиту під заставу майна і 20% річних;    – надання кредиту дрібним торгівцям під невеликий процент, щоб вони могли витримати конкуренцію з великою торгівлею;    – створення державного апарату управління торгівлею [106, с. 16].    Основним джерелом процвітання країни проголошувалося землеробство як головний вид заняття. Торгівля і ремесло вважалися другорядним заняттям, ставилось завдання зменшити кількість ремісників та торгівців, залучивши їх до сільськогосподарської праці. Особливо засуджувалось заняття великою торгівлею та лихварством.

2.2. Виникнення ісламу і відображення постулатів Корану в економічній думці арабських мислителів

   Джерелами економічної думки середньовіччя стали:    - в арабських країнах: Коран (630 – 632);    - вчення Ібн Хальдуна (1332 – 1406).    Коран – священна книга мусульман, основа релігійного та громадянського законодавства. Назва її походить від слова “кара'а”, що в перекладі з арабської означає “читати”, “декламувати” [101, с. 115].    Вивчення і тлумачення Корану – збірки проповідей, обрядових і юридичних положень, заклинань і молитов, повчальних розповідей і притч, поклали початок цивільному і канонічному мусульманському праву. Коран освятив соціальну нерівність, що складалася в Аравії, інститут приватної власності, проголошуючи принцип її недоторканості та жорстокого покарання за посягання на неї. Згідно з Кораном одним із п'яти “стовпів віри”, тобто “правильної” поведінки, є обов'язкова добродійність (податок, дія), нарівні з якою рекомендується і добровільна милостиня (садака) [116, с. 27]. При цьому доброчинність розглядається ісламом як загальнорелігійне і загальнодержавне зобов'язання.    Значне місце у Корані відводиться торгівлі. На основі того, що “Аллах дозволив торгівлю”, торговельний прибуток визначається як нормальне явище, виправдовується ризик у торгівлі і дотримання договірних зобов'язань.    Водночас Коран виступає проти надмірного збагачення, пристрасті до наживи, марнотратства, пропагуючи поміркованість, бережливість та невибагливість, а також засуджує лихварство, оголошуючи його породженням сатани. Дозволивши торгівлю Аллах заборонив ріст (позичковий процент), тому вимагається точність при сплаті боргів, жорстко регламентується процедура укладання угоди та запису боргу.