Тема 11. Розвиток українського козацтва та запорізької січі (кінець XV ст. - початок xviі ст.)

1. Поява українського козацтва.

2. Поява запорізького козацтва. Чортомлицька Січ.

3. Реєстрове козацтво.

4. Козацькі повстання під проводом К. Косинського і С. Наливайка.

Поява українського козацтва

Середина XIV ст. стала початком розпаду Золотої Орди. Нескінченні чвари та суперечки суттєво ослабили центральну владу, посилили відцентрові тенденції в Орді. У контексті цих подій та процесів, очевидно, i слід сприймати відокремлення 1449 р. від Золотої Орди кримських татар i утворення ними своєї держави - Кримського хан­ства з правлячою династією Гіреїв.

Наприкінці XIV - на початку XV ст. економіка Кримського ханства розвивалась екстенсивним шляхом, в її основі лежало кочове скотарство i примітивне землеробство, що не забезпечувало нi потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому населенню. Вирішували свої внутрішні проблеми кримські хани шляхом зовнішньої експансії.

Сприяли експансії також географічне положення ханства, існування численнoї apмії, підтримка Турецької імперії, нездатність польсько-литовської держави захистити свої південні кордо­ни. Ці та інші чинники наприкінці XV -початку XVI ст. перетворили Кримське ханство на силу, яка своїми по­ходами загрожувала життєдіяльності українських зе­мель.

Отже, на українські землі насунулася нова грізна небезпека – кримські татари, які утворили свою військово-феодальну державу на чолі з династією ханів Гіреїв (1449). Спочатку, коли кримські татари здобували собі незалежність від Золотої Орди, вони були в союзі з литовцями та українцями і навіть воювали разом. Проте після приєднання Литви і України до Польщі, що була ворогом кримських татар, останні почали відкриту агресію щодо цих земель, насамперед українських. До цього додалося те, що у 1475 р. Кримське ханство стало васалом Туреччини, яка намагалася утвердитися в цьому районі. Таким чином, нападаючи щороку (а іноді двічі чи тричі на рік) на Україну, татари перетворили торгівлю українськими бранцями на головне джерело прибутку. На цей час Польща, для того щоб відвадити татар від своєї території, фактично віддала їм на поталу Україну. Потрібна була якась сила, яка б стала на захист українського народу. Такою силою стало українське козацтво.

Слово “козак” тюркського походження і означає вільну людину. Вперше по відношенню до українців воно було зафіксоване у 1489 р. і стосувалося вільних добиччиків і степових промисловців. Степові промисли (уходи) приносили чималу здобич, але несли в собі і велику небезпеку татарських набігів. Прикордонні старости формували з цих козаків загони для захисту українських земель від татарських наскоків.

Поява запорізького козацтва.

Першим козацьким ватажком був князь з Волині Дмитро Вишневецький (Байда), який зібрав навколо себе в 50-ті роки ХVI ст. загін із кількасот козаків і воював з татарами. На острові Мала Хортиця він заснував першу Запорізьку Січ. Втрутившись у молдавські усобиці, він потрапив у полон і загинув мученицькою смертю в Константинополі. Проте ідея щодо проведення самостійної козацької політики, направленої на захист України, з використанням допомоги інших християнських держав стала центральною для Запоріжжя.

Кількісному зростанню козацтва сприяли і соціально – політичні зміни після унії 1569 р., коли, рятуючись від покріпачення і покатоличення, народні маси тікали на схід, куди ще не сягнула рука магнатів.

Місце для Січі вибиралося з урахуванням природних умов; зумовлювалося вигодами оборони і прив’язувалося до Дніпра - найпершого шляху для морських походів проти турків і татар. Одна із Січей була на о. Базавлук (Чортомлицька Січ). В ній жили кілька тисяч козаків у куренях. Січ мала в центрі церкву, а навколо неї – великий майдан. Суворі умови життя козаків, боротьба з постійною нестачею і голодом, відсутність польської адміністрації вплинули на формування у козаків демократичного ладу. Кожен, хто приходив на Січ, проходив тут велику школу військової майстерності. Тому всі козаки були вмілими воїнами і викликали загальне захоплення сучасників.

Уже наприкінці ХVІ ст. Запорізька Січ мала чітку військову організацію. Усе козацтво поділялося на полки по 500 чоловік з виборними полковниками на чолі. Полки складалися з сотень, якими командували сотники. Кілька полків утворювали курені, ними керували отамани. На чолі козацького війська стояв виборний гетьман (старший). Безпосередньо Січчю відав кошовий отаман. Канцелярію на Січі вів писар. Роль помічників гетьмана у військових справах виконували осавули. Обозний відав артилерією, суддя – судовими справами. Військовими клейнодами (знаками) були корогви (прапори) і бунчук - довге древко з мідною або позолоченою кулею, з якої звисав жмут волосся подібно до кінського хвоста. Ознакою влади гетьмана була булава.

Вищою владою в Січі вважалася військова рада (коло), в якій приймали участь усі козаки. У Січі існували дві ради, два кола: одне – велике (загальне, з участю всіх козаків) і друге – мале (з участю тільки старшини). Козацтво поділялося на заможних і бідних козаків, дуків і голоту. Заможні запорожці мали човни, запаси зброї, солі, гроші, захоплювали за Січчю землі, рибні і звірині промисли, де працювали бідні козаки і наймити.

3 часом на Запорожжі сформувалася нова українська (козацька) державність, яку називають праобразом справжньої держави. Головними ознаками держави є існування особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; певна територія, на яку поширюється юрисдикція; право, що закріплює певну сис­тему норм, санкціонованих даною державою. Ciчi були притаманні yci ці ознаки. Специфічні історичні умови та обставини життя запорожців помітно вплинули на процес самоорганізації козацтва, зумовивши неповторний імідж козацької державності.

Отже, це була своєрідна оригінальна форма державності, суть якої фахівці вбачають у самоврядній структурі народної самооборони i господарській формі самовиживання за вакууму державної влади та постійної воєнної небезпеки. Запорізьку Січ цілком справедливо можна назвати «християнською козацькою республікою», адже Війську Запорозькому Низовому справді були притаманні певні риси демократичної республіки. Тут не існувало феодальної власності на зем­лю, ні кріпацтва; панувала формальна рівність між усіма козаками (права користування землею та іншими угіддями, брати участь у радах та ін.). У Січі пануючою була виборна система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала козацька рада.

В той же час Січ, зміцнюючись, ставала дедалі надійнішою перепоною нападам татар і турків. З кожним роком у відповідь на набіги татар і турків козаки все частіше відправлялися в походи на їхні володіння, громили ворожі сили і визволяли невільників.

Таким чином, запорожці (низові козаки) стали головною силою, що захищала національно–релігійну самобутність українського народу від посягань Криму, Туреччини і Польщі. Запоріжжя проводило власну зовнішню і внутрішню політику і фактично по відношенню до Речі Посполитої було “державою в державі”. Союзу з запорізькими козаками шукали провідні держави Західної Європи.

Реєстрове козацтво

Втечі й покозачення селян позбавляли феодалів робочих рук і збільшували лави “неслухняного”, “свавільного” населення, готового в перший – ліпший момент виступити проти панів. Козацькі походи на Крим та інші підвладні туркам землі ускладнювали відносини Польщі з Туреччиною і Кримом. Польський уряд, щоб уникнути цього, вирішив узяти невелику (заможнішу) частину козаків на державну службу, дати їм деякі привілеї і їхніми руками придушити “свавілля” решти козаків, повернути їх у панське ярмо. У 1572 р. коронний гетьман (головнокомандувач польських військ) за наказом польського короля набрав на державну службу загін із 300 козаків. Вони вносилися у спеціальні списки (реєстри), звідси пішла їхня назва “реєстрові козаки”. Їм встановили платню із державної скарбниці, вони не підлягали юрисдикції місцевих властей, а були підпорядковані призначеному урядом з числа шляхтичів “старшому і судді”, що звітував лише коронному гетьману і королю.

Відомо, що в 1583 р. проведено новий набір козаків, на королівську службу було взято 600 людей, але чи це були ті самі козаки, що і в 1578 р., невідомо. Робилися набори і в 1588 та 1590 роках. В 1590 році взято на службу 1000 козаків. Отже, не було якоїсь одноразової «реформи» в такій формі, як передають козацькі літописи. Але ці окремі розпорядження і організація невеличкого відділу «реєстрових» козаків, зв’язана з іменем С. Баторія, мала своє значення. Як справедливо зазначає М. Василенко, Стефан Баторій, беручи козаків на королівську службу, «сприяв пробудженню в козаччині свідомості своєї відокремленості від інших станів у державі. Козаки вступали з державою в договір, як самостійна вільна верства. Користуючись імунітетом, козаки відчували своє привілейоване становище. Імунітет, певна річ, повинен був сприяти i їхній класовій свідомості».

І хоча утворення реєстровиків мало на меті розколоти козацтво та перетворити його в “служак” польської корони, все ж реєстр мав і позитивне значення: утворення на Україні збройних формувань; юридичне визнання прав та привілеїв козацтва; формування козацтва як соціальної верстви українського суспільства.

Козацькі повстання під проводом К. Косинського і С. Наливайка

Перше козацьке повстання 1591 – 1593 рр. почалося з того, що у його ватажка Криштофа Косинського білоцерківський староста Я.Острозький відібрав маєток. Косинський зібрав козаків і напав на маєток Острозького, що потягло за собою масовий повстанський рух на Волині і Поділлі. 23 січня 1593 р. відбувся бій повсталих з шляхетським ополченням, в якому повсталі зазнали цілковитої поразки. Косинський мусив здатися й укласти угоду, що піде за пороги й не зчинятиме бунтів. Але він не заспокоївся, в травні 1593 р. знову прийшов під Черкаси з 2 000 козаків, але загинув у сутичці.

У 1594 р. козацько-селянське повстання спалахнуло знов. Очолив його Северин Наливайко – людина великого хисту, прекрасний гармаш і також скривджений поляками (батька побив до смерті магнат Калиновський). Наливайко брав участь у походах проти татар, повернувшись на Україну, підтримав селян в їх боротьбі з польськими панами, покликав на допомогу запорожців. Під тиском польського війська в 1596 р. почав відступати з велетенським обозом до Московії, проте був оточений в кінці травня 1596 р. в урочищі Солониця під Лубнами. В результаті незгоди і недовіри між запорожцями і наливайківцями поляки розгромили повсталих, а самого Наливайка було страчено.

Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту («артикули» польського короля Генріха Валуа (1573) та третій Литовський статут (1588) фіксували остаточне оформлення кріпосного права); енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані «уходниками» та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.