Антична філософія.
Поняття античної філософії. Етапи розвитку та загальні особливості.
Особливості ідей в натурфілософських школах.
Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії.
Завершальний цикл розвитку античної філософії.
Антична філософія висунувши та зробивши цілу низку ідей, являє собою комиску не лише Європейської філософії, а й культури загалом. Етапи розвитку античної філософії:
Натурфілософський (фізичний) або рання класика ѴІІ – Ѵ ст. до н.е.
Висока класика Ѵ – ІѴ ст. до н.е.
Пізня класика ІѴ ст. до н.е.
Найважливіші особливості античної філософії:
Набула автономного характеру розвитку
Була відкритою та доступною
Терпимо ставилась до різних ідей та позицій, крім атеїзму
Була надзвичайно пластичною
Була динамічною в розвитку
Умови, що сприяли появі феномену античної філософії:
Географічно кліматичні
Культурно історичні умови
Соціальні умови
Відносна зрозумілість античної філософії та її близькість до людини
Талановитість, активність, рухливість давніх греків
Розпочалась антична філософія з Мілетської школи в Малій Азії. Перші грецькі філософи займались натурфілософією – філософське мислення природи (з лат. – натура). Філософів цього періоду називали фізиками, тому, що природа в перекладі – фізика.
Архе – початок всього існуючого. Фалес – перший відомий філософ давньої Греції, для нього архе – вода (624-526р. до н.е.)
Аксімандр – учень Фалеса 610-546р. для нього архе – Анейрон – це невизначене та безмежне.
Анаксімен – 585-525р. для нього архе – повітря.
Піфагор – 570-500р. до н.е. – прийшов до ідеї числа, як вихідного виміру всього, що існує. Вперше назвав себе філософом, тобто любителем та шукачем мудрості.
Геракліт Ефейський – 544-483р до н.е. – вважав, що світ слід розуміти як потік, що весь час тече, змінюється. Вважав, що в течії перебувають 4 світові стихії: вогонь, повітря, вода, земля.
Діалектика – вчення про розвиток.
Геракліт є засновником діалектичного мислення, яке намагається різноманітність всього сущого звести до його певної внутрішньої енергетики.
Елейська школа, найвідоміші представники:
Парменід – 540-450р - стверджував, що є лише буття, а небуття взагалі не існує. Вважається засновником метафізики, як стилю мислення, тобто погляди на засади сущого, як на нерухливе, незмінне.
Зенон – 490-430р – продовжує вчення Парменіда через розробку оригінальних задач – головоломок, які доводили несмисленність руху та змін.
Школа атомізму:
Демокріт – 480-390р – ніщо не виникає з нічого, і перетворюється в ніщо.
Основні положення атомістичної теорії.
Вся природа складається з атомів, найважливіша властивість атомів – рух. Атоми мають лише кількісні властивості та не мають якісних
Школа еволюціонізму: ідею школи розробив Емпедокл – 483-423 роки життя .
Школа Нолоалігії – концепція всесвітнього розуму, розроб. Анаксагор (роки життя 500-428)
Період високої класики. Об’єктом осмислення для філософії стають всі сфери людської життєдіяльності.
Сократ – 469-399р до н.е. – вважав, що людина повинна групувати свою поведінку на надійних знаннях, які повинні бути остаточними, незмінними та завершеними. Справжнє знання слід шукати в собі, пізнай себе.
Платон – кращий учень Сократа (427-347р). ідея або ейдос – в пер. – вид, вигляд, позанчає внутрішню неподільну цілісність будь-чого, його одвічно завершену сутність. 386 рік - відкрив в Афінах перший вищий навчальний заклад під назвою Академія.
Арістотель (384-322р. до н.е.) створив логіку, тобто науку про закони та форми правильного мислення.
. до н.е. відкрив свою вищу школу під назвою ліцей.
4. філософія завершального циклу була чітко орієнтована на захист окремого індивіда в умовах руйнування тогочасного суспільства. Найновіші школи цього часу.
Епікурейство – головне для людини звільнити себе від страхів та неприємностей, отримати від життя насолоду.
Скептицизм – засновник Піррон.
Стоїцизм – засновник Зенон – Стоїк вважали, що весь світ пронизаний єдиним потоком вогняного дихання, яке несе всьому закон та долю.
Неоплатонізм – представники: Прокл та Плотін.