8. Проблема «митець і творчість» у художньому осмисленні Михайла Коцюбинського (1864-1913) – «Цвіт яблуні», «Intermezzo»

Коцюбинський написав «Intermezzo» (1908) в період столипінської реакції, коли в середовищі інтелігентів особливо посилився розклад та занепадництво і з’явилася ціла зграя буржуазно-дворянських письменників-декадентів, які закликали розробляти «вічні» теми – про красу природи, любов, прикриваючись гаслами «мистецтво для мистецтва», «чистого мистецтва», «краса заради краси».

«Intermezzo» - лірична новела, побудована у формі щирої розповіді героя, який, перебуваючи певний час на лоні природи, набирає сил для активної громадської діяльності. В образі ліричного героя відтворено переживання митця-громадянина. Герой нерозривно зв’язаний з життям людей, суспільства і не може стояти осторонь боротьби народу за свої права, бо він – частина його. Герой не знає, де закінчується його життя і починається чуже, він не може бути самотнім. Селянин, з яким він зустрічається на лоні природи, ледве животіє, маючи убогий клаптик, з якого не може прогодувати п’ятеро дітей. Кожне слово селянина луною відгукується в душі ліричного героя, боляче грає на струнах його серця. Горе селянина – горе всього народу, і на захист трудящих повинен стати кожен чесний митець. Така думка Коцюбинського.

Глибоко схвильований щирою сповіддю селянина, який був учасником революційних подій, ліричний герой проймається революційним запалом: «Говори, говори. Розпече гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блискавка й грім. Освіжи небо й землю. Погаси сонце й засвіти друге на небі».

Звертання до блискавки звучить як заклик до революційної боротьби, заклик погасити сонце й засвітити друге – заклик до повалення самодержавно-капіталістичного ладу. Розвиваючи революційні традиції української і російської літератур, Коцюбинський стверджує нерозривну єдність митця і народу, палко захищає ідею бойового мистецтва, яке кличе трудящих на боротьбу за своє соціальне і національне визволення.

Коцюбинський не визнає «чистого мистецтва», «мистецтва для мистецтва», а був поборником мистецтва для народу, його високої ідейності і суспільного значення.

У "Цвіті яблуні" теж виведено персонаж із роздвоєною свідомістю; це письменник, який, переживаючи трагедію смерті власної дитини, одночасно відчуває і муку батьківських почуттів, і роботу письменницької пам'яті. Для нього навіть момент смерті дитини стає творчим матеріалом - поза контролем свідомості, поза його волею. Він страждає, зневажає себе, але не владен будь-що змінити. Однак торжествує у цій трагедії творча, життєстверджуюча сила.

9. Міфологічні мотиви в літературі кінця 19 – початку 20 століття (на матеріалі «Лісова пісня» Лесі Українки і «Тіні забутих предків» м. Коцюбинського)

У цей період, коли значна частина інтелігенції відвернулась від робітничого визвольного руху, інші її частина звернулась до народної творчості з її життєстверджуючими мотивами, щоб в такий спосіб заступитися за народ, показати його красу та життєздатність, стверджувати гуманістичні ідеї, віру в перемогу високої мрії, справжнього життя над животінням, віру в перемогу світлого майбутнього.

В основу «Лісової пісні» покладено язичеські образи та мотиви. Події розвиваються в густому лісі на Волині протягом року. Картини природи, що міняються, допомагають повніше окреслити взаємини між дійовими особами і відповідають змінам у почуттях героїв. Весною розцвітає кохання лісової істоти Мавки і парубка Лукаша. Мавка здатна на пожертвування, зречення, вона живе для людей, і в цьому її краса. Лісовик докоряє їй, що вона зрадила себе, покинувши високі верховини волі ради коханця. Але Мака не може принижуватися, бути служницею – в цьому її трагедія.

Влітку Лукаш, прислухаючись до порад матері, одружується з хазяйновитою вдовою Килиною і занурюється у буденщину. Осінь з її холодинними дощами, опалим листям і пронизливим вітром вривається в життя Лукаша і почуття Мавки. Вовкулаком він блукає лісом, страшні злидні обсіли хату й господарство Килини. Він знов бачить Мавку, грає їй прекрасні мелодії народних пісень, згадує минувше щастя. Завмирає на зиму Мавка, проймається вогнем господарство Килини, і вона з дітьми повертається в село, а за нею – злидні. Востаннє перед Лукашем з’являється Мавка з дивною красою у зорянім вінку, але все вкриває сніг, настає зима.

Помер дядько Лев – знавець лісових таємниць, тяжкі злидні обсіли Килину й матір Лукаша, а сам Лукаш замерз у лісі. Але Мавка «у серці має те, що не вмирає». Вона вічна. Навесні вона знов оживе зеленою вербицею – і нові люди гратимуть нових пісень. Життя не можна вбити, як не можна вбити віно живий заклик людини до волі, до щастя, до краси і до кохання.

Світлі сили природи втілюють: Мавка, Лісовик, Русалка. Темні – чортик Куць, Той, що в скалі сидить. Провідна ідея твору – прагнення до волі й боротьба з приватновласницькими звичками. Інші ідеї – чесності, вірності, кохання, перетворення мрії в дійсність, підкорення людиною ворожих сил природи, єдності праці і творчості.

Образи – народні і фольклорні.