19. Своєрідність осмислення громадянської війни в новелі «, Романтика» м. Хвильового і романі «Вершники» Яновського

У новелах М. Хвильового 20-х років XX століття відтворено трагічні сторінки громадянської війни в Україні. Письменник проголошує основну ідею: громадянська війна - це лихо. Образна система новели

1) матері (матір Марія - Божа й вселюдська мати - центральний гуманістичний символ новели, символ надії, любові, життя, материнського всепрощення );

2) доктора Тагабата ("людина з холодним розумом і каменем замість серця", безглуздо жорстокий п'яниця й людожер );

3) дегенерата (вартовий революції з душею "палала з гільйотини");

4) Андрюші (людина з нормальною психікою, "чекіст мимоволі");

5) інсургента "Я" - "Я думаю: так треба". ( "Я" - "м'ятежний" син - "чекіст, але й людина", комунар, що у вогні фанатизму вбиває рідну матір і відтоді вже остаточно не людина, а тільки чекіст. Складність ситуації, в яку потрапляє ліричний герой новели, полягає в тому, то він мусить сам обрати єдиний правильний шлях, але усвідомлює, як це нелегко зробити, бо: "Я - чекіст, але я і людина", "Я" - це революціонізована особа, яка марить про загірну комуну і, йдучи до неї, знищує все людяне і гуманне.

Трагедія дегенерата і доктора Тагабата в тому, що вони - "кати з гільйотини", в їх душах немає нічого людяного, лише "звірячий інстинкт", і їм це подобається. Тагабата автор називає "злий геній, зла моя воля", "кат з гільйотини". "Сліпий революціонер" - символ безглуздої жорстокості революції. У новелі переплiтається дiйснiсть i марення, iлюзiї i реальнiсть. Колись палкий романтик, М. Хвильовий постає як пильний аналiтик, нещадний сатирик. Для нього однiєю з найважливiших стає проблема розбiжностi мрiї i дiйсностi. Автор безстрашно аналiзує одну з основних проблем часу - колiзiю гуманiзму й фанатизму.

У новелi розкривається суперечнiсть мiж одвiчним iдеалом любовi i фанатичним служiнням абстрактнiй iдеї, доктринi, яка вимагає зректися всього людського. Хвильовий розвiнчує фальшиву романтику, яка заступає собою традицiйнi етичнi цiнностi. Заполоненого сумнiвами героя-чекiста, "главковерха чорного трибуналу комуни", Хвильовий ставить в екстремальну ситуацiю: в ім'я абстрактної ідеї він має власноруч розстріляти свою матір, але знищення іншої особистості — це водночас і знищення свого людського єства. Емоційне враження від твору посилюється й тим, що це — сповідь героя, розповідь від першої особи. Роздвоєне єство лiричного героя розкривається в його внутрiшнiх монологах, у повсякчасних спробах самовиправдання. Лiричний герой весь час подавляє в собi почуття вiдрази до вартового-дегенерата й садиста-доктора. Але засудити дегенерата - означає засудити й частину власної душi, власнi романтичнi захоплення, якi не витримали зiткнення з дiйснiстю. У непримиреннiй суперечностi зiткнулися найсвятiшi для героя почуття: синiвська любов, синiвський обов'язок перед матiр'ю - i революцiйний обов'язок, служiння найдорожчiй iдеї.

У новелi вiдбувається страшна трагедiя - абстрактнiй iдеї принесено в жертву життя матерi. Скоєно найбiльший злочин - убивство матерi. Цiною цього злочину оповiдач остаточно прилучився до своїх друзiв.

"Вершники" Ю. Яновського – теж роман про громадянську війну на Україні. Ю. Яновського справедливо називають новатором в українській літературі XX століття. Він - один із представників неоромантичної течії. "Вершники" - роман у новелах, кожна з яких є розповіддю про громадянську війну, про ті політичні сили, які були в ті буремні роки. Те, що новели не пов'язані одним сюжетом, дало змогу авторові сказати все, що було на серці і не відійти від історичної правди. Сказати те, що не міг сказати вголос.

У своєму творі Ю. Яновський показує трагедію братовбивчої війни 20-х років XX століття. Ця війна пройшла не лише територією України, а й по людських долях. Роман розкриває політичні платформи різних партій та їх ставлення до описуваних подій. Народ мусив орієнтуватися у політичних концепціях денікінців, петлюрівців, махновців, більшовиків. Це було непросто! Майстерність і оригінальність роману в тому, що Ю. Яновський зумів написати його так, що одні читали буква в букву, а інші - між рядками. У своєму щоденнику автор записав: "...І думав я не тільки те, що писав у книжках". Тож читайте "Вершники" і між рядками, якщо хочете зрозуміти Ю. Яновського.