32. Антична символіка «степової Еллади» і «Чорної Еллади» в поезії є. Маланюка

Поезія «трагічного оптимізму» виводить !філософію землі» на конструктивно новий, ще незнаний пласт трансформації історії у текстах. Давнина подає необхідний для сьогодення комплекс націотворчих елементів. До того тж Україна отримала культурний заряд від Давньої Греції. До неї звертається і Євген Маланюк, підтверджуючи повну антиципацію минулого і сьогодення. Земля як сутнісно-життєвий атрибут переростає у більш конкретизований символ – образ степу. Степ у вірші «Замовник» підкреслює зв'язок українця з рідною землею та його волелюбність, породжену величчю і безмежністю рідних простороів, бо одним з найважливіших чинників української культури є гармонія людини й землі.

Сенс «безмежжя» багатогранний. Так, у вірші «Зловісне» безмежжя – вже ознака смерті, загибелі. Зорі над степом – знаки музичної інструментовки у космічному оркестру. Образ перекотиполя («Під чужим небом») символізує долю емігранта, відірваного від свого кореня, якого несе нещадний вітер. Вітер у Маланюка теж наповнений багатою символікою. Це і «вітер історії», що може перерости у катаклізм, і вітер-буревій, і вітер туги за Батьківщиною. Степова Україна уособлена в образі жінки («Псальми степу»), де вона – красуня-коханка, «вічна степова бранка», за кохання якої «хижий хан» заплатить життям.

У формі візії постає давня культура у вірші «На небі хмара – вічність і світи». Авторська уява переплітається з сучасними реаліями. Навіювання відбувається через гру форм хмарин на небі, які трансформуються у привиди статуй і будівль, в яких автор бачить «стару Елладу і дорійські храми». В «Варязькій баладі» митець пригадує прекрасний «берег Кіммерії», «припонтійський степ» з скитськими бабами і хрестами, а Київ порівнює з степовою Олександрією. Причорноморський степ – це «земля обітована», недосяжна, бо залишилась у минулому, як і сучасна Україна, що стала «замріяно-безсилою», вже не тільки чужою «коханкою» чи матірю, а й відьмою.