V. Постать Івана Мазепи в літературі XVII-XX століття.

Відображення постаті гетьмана в художній літературі почалося ще за його життя.

Особливості зображення особи гетьмана Мазепи в поетичних і прозових творах оцінювалася за трьома основними напрямками патріотичним, анти патріотичним та об’єктивним, також це залежало від літературних жанрів та стилів, які висували вимоги до літературних творів того чи іншого часу.

Першими літературними творами була низка панегіриків, де прославлявся його рід, герб, турбота про освіту, церкви й монастирі, меценатська діяльність та військові подвиги.За допомогою цих творів барокові поети: І.Орновський, С.Яворський, П.Армашенко, П.Орлик висловили своє визнання й захоплення особою гетьмана. Основні панегірики Мазепі були складені в 90-х роках ХVІІ століття – час найбільшої активності великого гетьмана у всіх сферах суспільного життя. У ХVІІІ ст. віршів на честь Івана Мазепи було значно менше, що можна пояснити посиленням російського абсолютизму і, зокрема, тиску на українське друкарство. Ф.Прокопович присвятив Мазепі драму “Володимир”, в якій прославляв гетьмана як гідного спадкоємця Володимира Великого і відновника старокиївської імперської традиції. Після переходу Мазепи на бік шведського короля про нього почали складати вірші-прокляття. Серед тих, хто складав такі вірші, були не тільки гетьманові вороги чи звичайні колаборанти, а й колишні його апологети (С.Яворський, Ф.Прокопович), що в такий спосіб намагалися зректися минулого.

Певна увага зображенню Івана Мазепи відводиться в козацьких літописах. На ставлення літописців до Мазепи мав вирішальний вплив час написання твору, а також уже сформована суспільна думка про гетьмана. У літописах, що були написані ще в період гетьманування Івана Мазепи, негативне ставлення до нього не виявлялося і, навпаки, на твори, що були написані після Полтавської битви, значно вплинула перемога Петра І, церковна анафема, формована владою суспільна думка. У зв’язку з Другим національним відродженням України у ХІХ столітті починається новий етап літературної мазепіани. Визвольна місія українського народу 1917 року та недовгий період існування Української Народної Республіки дали привід до перегляду історії з погляду української національної ідеї. Цілком закономірним є той факт, що в цей період з’являються твори про гетьмана. До теми Мазепи звернулися Т.Шевченко, С.Руданський, М.Старицький, Г.Хоткевич, Б.Лепкий та В.Сосюра.

Звернення до образу І.Мазепи неминуче породжувало дилему: або викривати його як ворога українського народу, або борця за незалежність України. Шевченко не створив повнокровного образу гетьмана, лише декілька разів згадав його ім’я у творах та дав оцінку історичному антиподу гетьмана – Петрові І . Ще у “Сні” (“У всякого своя доля…”) автор, не вагаючись, виносить вирок кривавому російському цареві: “Це той первий, що розпинав нашу Україну…” Жодної історичної заслуги Петра І Шевченко не визнавав, більше того, він оцінював його діяльність не тільки як антиукраїнську, але й антилюдську. Можна здогадуватись про почуття Шевченка до Мазепи, адже під час Полтавської битви цар і гетьман – політичні вороги. Проте жодного разу Шевченко не зводить їх в одному творі.

Також вагомий внесок вніс і Гнат Хоткевич у своєму нарисяі «Два гетьмани». Автор дорікає українцям, а надто близькому Мазепі оточенню за зраду гетьмана й України, описуючи наступні події (поразка у Полтавській битві, проголошення анафеми, трагедія України після Полтавської баталії, що переросла в геноцид).

Сосюра ж бачить трагедію Мазепи у тому, що до великої мети - суверенності України він ішов самотнім, бо близьке оточення його зрадило, а народ не зрозумів його політики.

До образу Мазепи неодноразово зверталися й зарубіжні класики. Уже в XVIII столітті - попри безліч тенденційних оцінок, помилок, прямих вигадок – неординарна й суперечлива постать Івана Мазепи стала не лише , так би мовити, найромантичнішою, а й справді культовою в європейській культурі та мистецтві. На сьогодні в англійській (Ноел Гордон Байрон), французькій (Віктор Марі Гюго), німецькій (Альберт фон Шаміссо, Рудольф Карл Готшаль, Райнер Марія Рільке), американській (Джон Говард Пейн), польській ( Тимко Падура, Юзеф Богдан Зеленський, , Францішек Гавронський), російській (Олександр Корнилович, Кіндрат Рилєєв, Олександр Пушкін, Фадей Булгарін), літературах маємо величезне число інтерпритацій, оцінок образу Мазепи часом не лише неоднозначних, а й діаметрально протилежних.

Найвідомішою художньою версією гетьмана в англійській літературі є поема Дж. Байрона «Мазепа» (1818). У своїй поемі Байрон спопуляризував і опоетизував любовну пригоду юного пажа при дворі Яна Казимира. Байрон прагнув відтворити натуру, риси психологічного портрету відомої історичної особи. Мазепа змальо­вується Байроном із безперечною симпатією, наголо­шуються такі риси, як мужність, стоїчна витримка й самовладання у найтяжчих випробу­ваннях, а також незламність під ударами немилосердної долі. Істотний і такий штрих образу: в час найжорстокішого випробування, коли зазнала краху справа всього його життя, Мазепа знаходить у собі сили підтримати молодо­го шведського короля.

Відомий французький письменник Віктор Гюго теж не обійшов тему Мазепи. Дивовижна доля людини, що вихопила його на мить з обіймів смерті,поманила химерою і знову кинула як здобич смерті, надихнула Гюго витворити з нього символ людського духу, неясного інстинкту, що живе в людині і жене її проти її волі - як той кінь - до великої невідомої мети.

Висновки

В архіві французького міністерства закордонних справ є знаменитий документ. Вже по Полтаві якийсь полонений у Москві, дістав з московського архіву проект царя, складений ще у 1703 році. За цим проектом треба було або дочекатися смерті Мазепи, або навіть позбутись його тим чи іншим способом, знищити козаччину чи виселити її на східні кордони Великоросії, чи терором, колонізувати гетьманщину москалями та німцями з чужини, аби «раз і назавжди знищити огнище ворохобників».

Саме це чекало на Україну без Мазепиного задуму. І тому Мазепа може спокійно стати на суд історії й за наслідки свого задуму, бо й без Мазепиного задуму цар усе одно знищив би українську автономію, й не з меншим, а може, з більшим терором.

Мазепа відсунув кінець української автономії на сімдесят років і кинув назавжди в українські маси незалежницьку традицію, скроплену кров’ю. А зв’язавши свій задум із могутньою тоді Швецією, водночас ворогом і Москви й Варшави, Мазепа кинув на цілий світ гасло, яке так геніально сформулював Вольтер: «Україна завжди прагнула бути вільною».

Триста років на безмежній території царської імперії, проклинала православна церква Мазепу як «зрадника, кривоприсяжника й Юду».

Зрадник? Так, але зрадник зі зрадниками, царями, що з перших днів Переяслава зраджували Україну!

Юда? Так, але Юда з Юдами, що продавали за тридцять срібняків українські землі у Вільні, Андрусові, Москві.

Але ніколи Іван Степанович не був ані зрадником, ані Юдою супроти України, до якої був повний «sancti amoris patriae! (святої любові до батьківщини. – Лат.) Ім’я славетного гетьмана Івана Мазепи вічно житиме безсмертною славою в пам’яті нашого народу.. Нехай ні військо, ні народ не стратить надії! Наша справа справедлива, а справедлива справа в кінці завжди перемагає.

Cписок використаних джерел

Величко С. Літопис. – К.: Дніпро, 1991.

Граб’янка Г. Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки. – К.: Знання, 1992.

Грушевський О.С. Глухів і Лебедин// Записки Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. – Т. 92. – Львів, 1909.

Донцов Д. Мазепа і мазепинство. – К.: Сіяч, 1918.

Іван Мазепа. Художньо-документальна книжка. – К.: Веселка, 1992.

Історія Русів. – К., 1991.

Костомаров Н.В. Мазепа. – М.: Республіка, 1992.

Літопис Самовидця. – К.: Наукова думка, 1971.

Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах. – К., 1995.

Оглоблін О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-Йорк-Київ-Львів-Париж-Торонто, 2001.

Павленко С. Міф про Мазепу. – Чернігів: Сіверянська думка, 1998.

Січинський В. Іван Мазепа – людина й меценат. – Філадельфія, 1951.

Субтельний О. Мазепинці. – К.: Либідь, 1994.

Лорд Байрон, Мазепа. Поема. Переклад Д.Загула//

Гюго В. Мазепа. Поема. Переклад М.Рудницького//

Пушкин А.С. Полтава//

Шевчук В. Визвольна акція Івана Мазепи та його система державотворення Розбудова держави. – 1993. - № 2.