2. Економіка

На відміну від зовнішньополітичних перипетій і таємної дипломатії гетьмана, питання, пов’язані з внутрішньою політикою уряду Івана Мазепи рідко привертали увагу дослідників.

Значним негативом для соціально-економічного розвитку Лівобережжя були постійні війни, часті неврожаї та епідемії, котрі нерідко спустошували край, особливо в останні двадцять років буремного для України ХVІІ століття. Але навіть пропри це, економіка Лівобережжя переживає за доби Самойловича та Мазепи справжнє піднесення.

Предметом особливої уваги Мазепи була зовнішня і внутрішня торгівля, що давала чималий прибуток гетьманській скарбниці. Українська козацька держава традиційно торгувала з європейськими країнами, Росією, Кримом та землями донських козаків сільськогосподарською сировиною (зерном, горілкою, тютюном, поташем, прядивом, шкірами, воском, салом, худобою), а також селітрою, виробами з вовни, скла тощо. Імпортувалися здебільшого предмети розкоші (вина, коштовні тканини, дорога зброя, прикраси), промислові товари. Основним торговельним маршрутом для операцій з європейськими купцями залишався шлях через Польщу, порти Данціг (Гданськ), Ригу та Кенігсберг і Балтійське море, який активно використовувався в останній третині ХVІІ століття.

Найпопулярнішою і найприбутковішою галуззю промисловості була харчова, а саме млинарство і гуральництво.

Також важливою галуззю промисловості було селітроваріння. Виготовлена селітра йшла, перш за все, на виробництво пороху і вважалася важливим стратегічним товаром.

Прибуток давало й виробництво поташу (Карбонату калію, що використовувався при виробництві скла та мила – будівництво).

Особливо цікавили гетьмана Мазепу дві молоді галузі промисловості – гутництво і рудництво, що розвинулися на півночі його держави, в районах, де були поклади болотяних залізних руд та якісного піску.

З рудництвом була тісно пов'язана і така важлива для Української козацької держави галузь промисловості, як людвиварство (відливання гармат та дзвонів). Відомо, що Іван Мазепа був знавцем артилерійської справи.

Свідками зацікавленості гетьмана в розвитку паперової галузі дотепер залишаються книги, надруковані в Києво-Печерській, Чернігівській друкарнях на папері з водяним знаком у вигляді герба Івана Мазепи.

Також існують дані про розвиток текстильної, цегельної промисловості.

3. Соціальна та кадрова політика

Соціальна політика гетьмана Мазепи в цілому сприяла кількісному та якісному зростанню козацької старшини, зміцненню її економічної бази, соціального становища та перетворенню її на справжню еліту Української козацької держави. Козацька старшина являла собою резерв, з якого воєнізована Українська козацька держава брала кадри для військової та цивільної служби. В ту епоху, коли головну цінність все ще становила земля, замість зарплатні старшина отримувала земельні володіння – села, хутори, млини тощо – та селян. Які мешкали на цих землях і мали відбувати певні повинності.

Уже в перші дні та місяці свого гетьманування Іван Мазепа видав низку універсалів, які стверджували старі володіння або створювали нові з так званих «вільних військових» маєтностей. Подібний земельний фонд перебував у безпосередньому розпорядженні гетьманського уряду.

Досить велике значення мали так звані «слободи». Українські селяни, уникаючи «підданства», змушені були йти на такі слободи, де вони протягом кількох років користувались значними пільгами у відбуванні «підданських» повинностей.

У добу Мазепи з‘являється нова назва, яка визначає цю категорію старшини, - «бунчукове товариство». Це було «знатне військове товариство», звільнене від усяких місцевих обов’язків і юрисдикції, яке безпосередньо підлягало гетьманській владі, перебувало «під гетьманським бунчуком і обороною». Цих осіб міг судити тільки Генеральний суд Української козацької держави.

Гетьманові вдалося сформувати цілком дієздатний адміністративний механізм, що непогано працював за умов миру та війни, але дав фатальний збій у вирішальний момент.

Основні принципи політики Івана Мазепи:

1. Оборона традиційних прав козацтва проти старшинських та інших зазіхань;

2. Закріплення відокремлення козацтва від селянства;

3. Сприяння заможнішим шарам козацтва оформитися як «виборним козакам», а іноді й просунутися в ряди нижчої старшини.

Найбільші суперечки серед дослідників завжди викликала політика гетьманського уряду Мазепи щодо селянства. Радянські дослідники завжди змальовували гетьмана «як кріпосника», «лютого ворога трудового народу».

Підданське становище селянства, власне основної його маси – так званих посполитих, було визначене ще до гетьманства Мазепи, за часів Самойловича. Але саме за його часів, з одного боку, зростають і регламентуються всі ці повинності, а з другого – змінюється співвідношення окремих видів повинностей. Збільшуються грошові данини, а також панщина.

Загалом політика гетьмана Мазепи щодо селянства була достатньо зваженою, вона була спрямована насамперед на стабілізацію соціальних відносин всередині тогочасного українського суспільства. Розвиток торгівлі та промислів за часів Мазепи сприяв зростанню міст, збільшенню купецької верстви. Слід зазначити, що уряд Івана Мазепи, як і його попередників, регулярно підтверджував права та привілеї великих міст Гетьманщини, зокрема знамените магдебурзьке право. Так, було підтверджено магдебурзьке право Києву, Стародубу, Чернігову, Ніжину.

В цілому ж гетьманові вдалося сформувати працездатну команду, яка загалом добросовісно працювала за відносно звичних для неї умов, але виявилася недостатньо стійкою та витривалою у вирішальні останні місяці 1708 року.