2. Початок Північної війни.

1700 р. Росія вступила у виснажливу Північну війну, і українські козацькі полки взяли в ній безпосередню участь.

Північна війна для Росії почалася з важких поразок. Тоді, очевидно, й визріла у старого гетьмана думка перейти на його бік. Як досвідчений політик хотів підстрахуватися, щоб уникнути небажаного повороту подій. Для союзу зі шведами в Мазепи було чимало причин: невдоволення царською політикою відносно України (наступи на права і вільготи козаків, хазяйнування російських гарнізонів у містах, указ царя про реформування козацтва за зразком слобідських полків із подальшим перетворенням їх на драгунів і солдатів), побоювання за власне становище, надія на нового союзника, який буде захищати інтереси українського народу. Усі ці обставини, починаючи з 1705 р., сприяли перелому в поглядах і тактиці Мазепи.

3. Україно-шведський союз.

У 1708 році Карл ХІІ почав рух у глиб Росії. Петро наказав Мазепі йти на з’єднання із графом Шереметьєвим, обіцяючи у разі повороту шведів на Україну рушити на допомогу гетьману всю російську армію. Але це не входило в плани гетьмана.

Однак, задумавши перейти на бік Карла ХІІ, Мазепа все ще вагався. Тільки в жовтні 1708 року, довідавшись, цар дав наказ готувати Москву до оборони, він покінчив із сумнівами, вирішивши для себе безповоротного питання про співвідношення сил. За шведсько-українським договором, шведський король зобов’язався захищати Україну.

Після поразки в Потавській битві, Карл і Мазепа втекли в турецькі межі. Незабаром, 22 вересня, «від старості, утоми й горя» він помер неподалік від Бендер. Тіло його перевезли до румунського міста Галац і поховали у Святогорському монастирі.

III. Іван Мазепа – гетьман, політик, громадський діяч.

1. Зовнішня політика до початку Північної війни

Є підстава твердити, що основною метою «російського вектора» політики Мазепи було все ж досягти якомога меншого втручання царської влади в українські справи, а також використати зовнішній чинник для приборкання схильної до інтриг частини старшини, яка негативно ставилася до ідеї сильної гетьманської влади, дбаючи лише про власні інтереси. До речі, старшина також активно використовувала Москву в своїй боротьбі проти «сильних гетьманів» (пишучи доноси), тож перемога чекала на того, хто виявиться спритнішим. В основному з цих міркувань і заводив Мазепа «цінні знайомства» в Москві, підтримував дружні відносини з Голіциним та Шереметьєвим, Шафіровим і Головкіним.

Перший візит козацького гетьмана до Москви у 1689 році, що мав на меті засвідчити пошану царівні-регентці Софії та князю Василю Голіцину, відбувся за вкрай несприятливих умов (державний переворот у Москві, заслання Софії до монастиря, Голіцина - до Сибіру і перемога прибічників Петра). Однак цей візит із потенційної катастрофи для Мазепи перетворився на його тріумф. Успішна аудієнція, обмін дарами поклали початок багаторічним приязним відносинам царя і гетьмана. У зв’язку з цим вплив гетьмана на царя був максимальним саме в 1689-1700 роках, коли освідчений, з чималим політичним досвідом гетьман мав справу з молодим, без досвіду, царем, який конче потребував вірних і проникливих порадників. Ставлення молодого Петра І до Мазепи зрозуміле, але ось відношення у цей період гетьмана до царя і досі викликає суперечки: багатьох дослідників дивує «ультралояльність» гетьмана протягом майже всього його правління і така, здавалося б, раптова зміна курсу наприкінці. Сьогодні ясно: лояльність гетьмана щодо Петра була явищем тимчасовим, таким собі елементом політичних комбінацій. Гетьман Іван Мазепа відіграв значну роль у створенні оборонної системи, розбудові козацьких збройних сил – піхоти, кінноти та артилерії. Окрім цього, він цікавився інженерними та військово-топографічними аспектами – відомо, що гетьман зміцнив укріплення багатьох міст своєї держави, зокрема Батурина, а також керував створенням докладного опису Дніпрових порогів та навколишньої місцевості в 1698 році.

Тому можна твердити, що збройні сили Української козацької держави, які разом з військами Росії в останній чверті ХVІІ століття повели рішучий наступ на турецькі позиції на півдні України, були непогано підготовані до подібних бойових дій, їх очолював досвідчений і мудрий воєначальник.

Загалом, підбиваючи підсумок огляду першого етапу дипломатичної та військової діяльності Івана Мазепи, можна твердити, що за своїми конкретними досягненнями цей період був не надто результативним: Гетьманщина залишалася васалом Російської держави, в якій саме розпочинався процес докорінних петровських перетворень, союз Москви і Варшави робив неможливим до розв'язання болісного питання про приєднання Правобережної України – колиски козацтва, ціла низка об’єктивних і суб’єктивних чинників стала на заваді вирішенню чорноморської проблеми.