39 Етап обговорення законопроекту

Обговорення законопроекту це найбільш тривала стадія, внесений законопроект розглядається як у комітетах, так і на засіданнях парламенту.Як правило законопроект проходить три читання, але при прийнятті термінових законопроектів їх кількість може скорочуватися. В першому читання обговорюються принципові положення проекту, вирішується питання про необхідність прийняття закону і його концепцію.

У другому читанні заслуховується доповідь автора законопроекту і співдоповідь постійної комісії, на розгляд якої проект було передано. Обговорюється і голосується кожна стаття, поправка (часто поправки можуть ставитися разом на голосування). Законопроект удосконалюється, до нього вносять поправки. Обговорення може бути вільним (депутат не зв’язаний партійною дисципліною) та фракційним (від партії). В третьому читанні закон приймається в цілому.

При необхідності законопроект схвалений в нижній палаті надсилається для схвалення у верхню палату. Процес обговорення у верхній палаті проходить ті ж стадії, що і в нижній палаті

40 Прийняття закону

Прийняття закону здійснюється шляхом голосування і вимагає певної більшості. В однопалатних парламентах ця стадія по суті є завершенням останнього або єдиного голосування- останнє голосування.Члени палати голосують різними способами: з допомогою електронної системи (нажимаючи кнопки на пульті), бюлетенями, підняттям рук, шляхом розділення (виходу в різні двері), криком, у відповідальних випадках використовують поіменне голосування. В деяких країнах можливим є голосування за довіреністю замість відсутнього депутата. В деяких країнах, якщо не заперечує опозиція, то рішення вважається прийнятим без голосування шляхом консенсусу

У випадку розбіжностей між палатами застосовуються різні способи подолання розбіжностей: 1) «правило човника» – проект переходить з одної палати в іншу, поки не буде прийнятий в однаковому тексті; 2) створення примирної комісії з однакової кількості представників різних палат; 3) скликання спільного засідання двох палат із загальним голосуванням, так як нижня палати як правило більш багато чисельна, то закон приймається в її редакції. Вето верхньої палати так само може бути поборене кваліфікованою більшістю голосів членів нижньої палати, як правило дві третіх від загальної кількості членів палати (в Іспанії, Польщі – простою більшістю членів палати, у Великобританії вето може бути подолано лише на наступній сесії, тобто практично через рік). Особливий порядок встановлено для прийняття закону про бюджет, по перше є термін, протягом якого він повинен бути прийнятим ( в Великобританії 26 днів, у Франції – 40 днів), якщо закон не прийнятий в установлений строк, то уряд може тимчасово ввести в дію проект бюджету чи продовжити дію минулорічного бюджету. Поправки депутатів, які пропонують збільшити видатки та зменшити доходи як правило неможливі

41. Поняття «проста парламентська, конституційна, абсолютна більшість

БІЛЬШІСТЬ— кількісне переважання прихильників певної ідеї чи рішення над їхніми противниками. Вважається найпершою засадою дем. способу прийняття спільних рішень, гол. й необхідною умовою обрання кандидата на виб. посаду. Розрізняють Б. відносну, абсолютну і кваліфіковану (конституційну). Відносна Б. передбачає кількість голосів, більшу хоча б на один голос, ніж у суперника чи альтернат, пропозиції. Абсолютною Б. вважається така, за якої на користь певного рішення чи кандидата віддали свої голоси 50 % учасників голосування плюс ще хоча б один голос. Кваліфікована І (конституційна) Б. має становити 2/3 або навіть 3/4 всього складу тих, хто приймає рішення.

Політична боротьба в будь-якому сусп-ві переважно точиться довкола проблеми завоювання Б. (у парламенті або ж серед населення). Однак Б. — не завжди ознака істини, диктат Б. є порушенням одного з осн. законів демократії — закону справедливості. Рішення Б. часто приймаються під впливом настроїв, вони не завжди бувають достатньо виваженими, потребують фахової експертизи. Необмежена влада Б. може мати не менш небезпечні наслідки, ніж одновладдя, диктатор, режим. с. г. Рябов

Провідні дослідники парламентаризму визначають парламентську більшість як необхідну кількість членів парламенту, чиїх голосів досить для прийняття рішення з розглянутих питань. Розрізняються види парламентської більшості: за кількісним складом, за кількісним складом більшості, за часом існування та іншими ознаками.

За кількісним складом парламентаріїв визначають: 1) більшість від присутніх (зареєстрованих) членів парламенту під час голосування; 2) більшість від існуючого кількісного складу; 3) більшість від конституційного складу. За кількісним складом більшості виділяють просту (абсолютну) парламентську більшість (50% плюс хоча б один голос) і кваліфіковану більшість (2/3, 3/4 конституційного складу парламенту). За часом існування розрізняють постійну більшість і ситуативну парламентську більшість