73.Основні напрямки діяльності підприємств місцевого господарства та форми їх організації.
Фінанси підприємств комунальної форми власності є складовою місцевих фінансів і водночас вони являють собою самостійну економічну категорією, яка віддзеркалює економічні відносини, пов’язані з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту шляхом формування та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів на місцевому рівні з метою найбільш повного задоволення житлово-комунальних потреб населення.
Підприємства комунального господарства мають понад 20 напрямів діяльності, які охоплюють практично всі основні сфери життєдіяльності людини і за своїм функціональним призначенням поділяються на:
житлове господарство (житлові і нежитлові будинки та відокремлені будівлі);
санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства із санітарного очищення сміття);
транспортні (автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо, метрополітен та фунікулер);
комунальної енергетики (електричні, газові та теплові мережі);
комунального обслуговування (готелі тощо);
міські шляхи.
Витрати, що включаються до собівартості робіт та послуг, на підприємствах комунального господарства групуються за такими елементами:
матеріальні витрати;
витрати на оплату праці;
відрахування на соціальні заходи;
амортизація основних фондів та нематеріальних активів;
інші витрати.
До елемента «Матеріальні витрати» належать такі витрати:
1) пов’язані з підготовкою та освоєнням нових видів робіт та послуг;
2) на розробку та використання природної сировини;
3) не капітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій та організацію виробництва;
4) на обслуговування виробничого процесу, які містять у собі витрати на матеріали, паливо, електроенергію;
5) на перевезення матеріалів;
6) на матеріали для проведення поточного ремонту, технічного огляду та технічного обслуговування основних фондів, забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням.
74.Розвиток форм власності та їх вплив на організацію виробництва та формування фінансових відносин.
Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона ижиттєздатна лише у визначених межах. Коли дія факторів, які зумовили її виникнення, припиняється, вона має бути замінена на іншу, прогресивнішу форму. Будь-яка консервація форм власності неодмінно призводить до застійних явищ, затримання розвитку продуктивних сил. Це стосується всіх без винятку форм власності, у тому числі й приватної.
Найпоширенішими є акціонерні товариства – різновид господарського товариства, статутний фонд якого розподілений на певну кількість акціій. Взагалі, це є найперспективнішим з форм господарювання. Акціонерне товариство можна віднести також до змішаної форми власності : колективно-приватної.
Порівняно з класичною формою приватного підприємництва корпорації мають певні переваги, які забезпечили їм вихід на провідні позиції у сфері бізнесу. Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами)
все те позитивне, що несе в собі приватна власність, — підприємницький інтерес, ініціативу, наці леність на накопичення особистого, а звідси — й суспільного багатства, право безстрокового успадковування тощо. Водночас корпорація долає обмеженість, що притаманна класичній формі
приватної власності. Зберігаючись у загальній структурі корпорацій як юридичний інститут володіння, приватна власність заперечує себе
економічно: вона реалізується через більш зрілі — колективні — форми організації виробництва. Отже, по суті відбувається реалізація тези про позитивне заперечення приватної власності.
Серед переваг корпоративної форми власності є й такі, як виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш
демократичною формою власності.
75.Природні монополії в місцевому господарстві та їх вплив на формування ринкових відносин.
Функцію замінника конкурентного тиску у сфері природних монополій має виконувати втручання держави – державне регулювання.
Таке регулювання повинно забезпечувати:
економічно обґрунтований розмір тарифів на послуги (цінове регулювання);
недискримінаційний доступ споживачів до послуг природних монополій (регулювання доступу);
належний мінімальний рівень якості та безпеки послуг природних монополій (технічне регулювання або регулювання якості).
В економічній площині необґрунтовано завищені тарифи на послуги суб’єктів природних монополій перешкоджають розвиткові конкурентного сектору, адже встановлення завищених тарифів на послуги природних монополій є суттєвим бар’єром вступу нових підприємців на ринки, оскільки передбачає суттєве зменшення прибутковості підприємницької діяльності на ринку, у зв’язку з низькою платоспроможністю населення та його неможливістю мінімізувати споживання послуг суб’єктів природних монополій чи взагалі максимально відмовитися від нього. В цілому, механізм негативного впливу завищених тарифів на інфраструктурні послуги на розвиток та функціонування конкурентних ринків можна відобразити наступною схемою
Можливості природних монополій завищувати тарифи на свої послуги позбавляє ці підприємства стимулу щодо зменшення своїх витрат шляхом модернізації виробництва, запровадження новітніх технологій, раціоналізації, дозволяє включати неефективні витрати до собівартості своїх послуг. Це стимулює неефективне господарювання, що неминуче призводить до зниження інноваційної діяльності, підвищення рівня зношеності основних засобів виробництва, зокрема, мереж за допомогою яких надаються послуги, що є основною причиною зростання кількості аварій і, як наслідок, зниження якості послуг природних монополій, невідповідності їх нормативним показникам, та ще більшому зростанню собівартості виробництва (зокрема за рахунок зростаючої вартості витрат на ліквідацію аварій).