2.Співвідношення соціології та соціології міжнародних відносин.

Об’єкт та предмет соціології міжнародних відносин. Соціологія

міжнародних відносин у структурі соціологічного знання.

Об’єкт будь-якої науки — це те, на що спрямований процес дослідження,

а предметна її галузь — ті сторони, зв’язки, відносини, складові об’єкта,

які безпосередньо підлягають аналізу і вивченню. Як зазначає відомий

соціолог В.Ядов, об’єктом соціології є соціальна реальність у всій

багатогранності її якісних характеристик. Але оскільки ця соціальна ре

альність є мінливою, то предмет соціології також не може бути ста

більним. Він перебуває у постійному русі, розвитку і становленні. Змін

юються епохи розвитку людства, один тип суспільства замінюється

іншим, на перший план виходить та чи та сторона соціального життя,

змінюються також потреби суспільства, соціальні запити тощо. Відпові

дно й у соціології в різні часи її існування змінювались уявлення про її

предметну галузь, про те, що саме вона вивчає.Об’єктом соціології

міжнародних відносин - є саме міжнародні відносини.Предметом

соціології міжнародних відносин – це є ті сторони звязки відносин та

складові оюєкта, які безпосередньо підлягають аналізу і вивченню.

(економіка, політика, релігія і т.д),предмет не є стабільним.Перехід від

трактування міжнародних відносин як державних до їх розуміння як

взаємодії набагато ширшого кола учасників, які можуть розглядатися

як суб'єкти і об'єкти міжнародних відносин, і є один з вирішальних

кроків до формування соціології міжнародних відносин. На відміну

від держав як суб'єктів міжнародної політики в правовій науці, міжде

ржавних подій як основного об'єкту історії дипломатії, соціологію між

народних відносин цікавлять не тільки держави, але будь-які соціальні

спільності, такі, що взаємодіють на світовій арені. Як соціологічна ди

сципліна вона виходить перш за все з макросоціологічної парадигми:

розгляди суспільства в його цілісності, виділення головних аспектів –

соціальної структури, соціальних інститутів, соціальних процесів і

змін, соціальних систем, а також соціальних взаємодій і взаємозв'язків.

Разом з тим їй не чужа і мікросоціологічна парадигма: саме на ній

засновані дослідження американських «модерністів» і їх європейських

послідовників, деякі з яких обгрунтовують своє розуміння соціології

міжнародних відносин як виду поведінкової або подієвої соціології..

Соціологія міжнародних відносин вивчає поведінку специфічних соці

альних спільнот - держав, міжурядових і неурядових організацій, інших

учасників міжнародних відносин і їх систем, їх взаємозв'язки і взаємо

дії, особливістю яких є вихід за межі їх територіальних утворень. Вона

займається також аналізом соціальних основ функціонування міжнаро

дних відносин - закономірностями і тенденціями їх еволюції і зміни,

суперечностями, кризами і конфліктами і т.п. Соціологію міжнародних

відносин цікавить сучасний стан глобальної міжнародної спільності,

можливості і шляхи становлення цілісного соціального суб'єкта світо

вого розвитку, його природні і суспільні умови. В міжнародних відно

синах соціологію цікавлять перш за все соціальні спільності і соціальні

системи, соціальні зв'язки і структури, соціальні закономірності і супере

чності і т.п.

3.Системний підхід до суспільства в соціології:

органістичний, механістичний та інтегрований

напрямки.

Системні ідеї, що розвиваються на основі

механіцизму, ставлять у центр класичну теорію механізму:

поняття механізму-системи. Системний механізм у соц.

іологічній площині знаходить свій вияв у теоретичній спад

щині італійського соціолога Вільфредо Парето (1848—1923)

, який є автором однієї з перших цілісних концепцій соціаль

ної системи. В її основі — механістичне розуміння суспіль

тва, котре складається із сукупності соціальних атомів –лю

дей. Соціальна система подібна до природної системи, яка

збудована з атомів і молекул. Для В.Парето суспільство —

це система, що перебуває у стані рівноваги. Всі частини со

ціальної системи тісно взаємопов’язані й механічно вплива

ють одна на одну. Суттєвою характеристикою соціальної си

стеми, згідно з В.Парето, є соціальна гетерогенність, тобто

неоднорідність, яка визначається первинною нерівністю інд

ивідів-атомів. Кращі з них утворюють еліту, якій підкоряють

ся всі інші.Системно-органістичні засновниками цього

підходу О.Контом і Г.Спенсером. Для них суспільний організм

— складне ціле, що формується за законами доцільності; йо

го особливістю є наявність саморегулюючих процесів. Суспіл

ьний організм, або соціальна система, — це динамічне утво

рення, що перебуває у постійному розвитку, як і кожний живий

організм. Якщо прихильники системно-механістичних уявлень

про суспільство наголошують на стані рівноваги, то представ

вники органіцизму звертають увагу передовсім на динамічні

процеси всередині соціальних систем за аналогією до фаз

розвитку живих організмів від їхнього зародження до розквіту

і наступної загибелі. Тлумаченні суспільства як цілісної систе

ми, такого соціального утворення, яке наділене інтеграль

ною системною якістю, що не зводиться до характеристик

окремих людей чи їх простої суми. Тим часом слід застерегти

від абсолютизації першості й вищості суспільства над людьми,

які до нього входять. Надмірне наголошування на тому, що су

спільство — це самостійна субстанція, первинна щодо індивідів;

що внаслідок своїх інтегральних властивостей соціальна система

набуває самостійності, — все це зміщує органічну єдність у бік мак

роструктур і макроутворень, що було властиво ще для Е.Дюркгайма.