Предмет, метод, принципи та система екологічного права

§ 1. • Взаємодія суспільства й природи — об'єктивна передумова виникнення екологічних відносин і екологічного права

Під передумовою зазвичай розуміють об'єктивний або суб'єк­тивний фактор, який забезпечує виникнення соціальних, еко­логічних, економічних, правових та інших явищ у суспільному житті людей. Взаємодія суспільства й природи — об'єктивно існу­юче явище. Природа як сукупність органічних і неорганічних утво­рювань виникла раніше, ніж суспільство, яке є породженням при­роди. Природа розвивається за об'єктивними законами, тоді як суспільство функціонує на основі законів соціального розвитку. Людина є безпосередньо природною істотою, вона і підкоряється біологічним законам, являє собою вінець розвитку природи, оскіль­ки належить до вищого біологічного виду. Але поряд із цим люди­на виступає і істотою, а тому суспільство розглядається як організо­вані людські соціальні організми¹.

Процес взаємодії суспільства і природи здійснюється на основі певних закономірностей. Перш за все, суспільство не може існувати без природи, оскільки природні блага забезпечують життєдіяльність людини. У свою чергу й природа потребує діяльності суспільства, зо­крема, використані суспільством природні ресурси (Грунт, води, ліси та ін.) повинні відтворюватися й відновлюватися. Ці процеси відбу­ваються як природним шляхом, так і штучними заходами з активною діяльністю людини, при якій виникають певні суспільні екологічні відносини, що регулюються правовими приписами. Однак при втру-

¹ Див.: Соломина С. Н. Взаимодействие общества и природи. - М.: Мьісль, 1983.-С. 5-18.

Загальна частина

чанні людини в природні процеси вона повинна максимально врахо­вувати закони розвитку як окремих природних об'єктів, так і в ціло­му закони функціонування довкілля, адже усі екологічні об'єкти пе­ребувають у постійному і нерозривному об'єктивному природному зв'язку, який в інтересах тієї ж людини порушувати не можна.

Об'єктивна закономірність взаємодії суспільства і природи вияв­ляється також і у тому, що в процесі використання природних ре­сурсів для виробництва матеріальних благ, необхідних суспільству, у природне середовище скидаються різні відходи виробництва і про­дукти життєдіяльності людей. Природа у даному випадку виступає як постійний резервуар для складування забруднюючих речовин. Однак сама природа може утилізувати лише незначну кількість забрудню­ючих речовин. Отже, постає проблема належної охорони природного середовища, бо без природоохоронної діяльності у сучасних умовах, коли техногенний тиск на довкілля зростає, неможливо забезпечи­ти екологічну безпеку суспільства, довкілля та людини. Охорона при­роди — об'єктивна необхідність, яку не можна ігнорувати. При її організації кожна держава повинна вишукувати оптимальні можли­вості для здійснення екологічних заходів. У процесі цього виникає широке коло екологоохоронних суспільних відносин, юридичною формою яких виступають правові приписи.

Оскільки природні ресурси забезпечують життєдіяльність лю­дей, частина з них належить відповідним суб'єктам. Звідси вини­кає відповідна організаційно-правова форма їх приналежності пев­ним суб'єктам — державі, окремим територіальним громадам, ко­лективам, індивідам тощо. В Конституції України (ст. 13) закріплені дві такі форми: 1) право власності на природні об'єкти; 2) право ко­ристування ними. Можливе існування різних видів власності на природні ресурси та користування ними, але безумовно визначен­ня організаційно-правових форм приналежності природних об'єк­тів конкретним соціальним суб'єктам є своєрідною формою взає­модії суспільства й природи. В основі такої взаємодії лежать об'єк­тивні й суб'єктивні фактори. Об'єктивні полягають у тому, що закономірність взаємодії суспільства й природи обумовлює не­обхідність приналежності природних ресурсів суб'єктам власності. При їх відсутності або невизначеності природне середовище поз­бавляється підтримки з боку конкретних власників або користу­вачів природних об'єктів. Суб'єктивний фактор проявляється в тому, що держава як людська інституція визначає оптимальні фор­ми приналежності природних ресурсів відповідним суб'єктам і закріплює це у законодавчому порядку.

4

Розділ І. Предмет, метод, принципи та система екологічного права

Загальновідомо, що природні явища змінюються повільніше, ніж суспільні. Обумовлено це специфікою законів розвитку приро­ди. Тому держава, уособлюючи інтереси суспільства і здійснюючи екологічну функцію, визначає правові форми регулювання сус­пільних відносин, що виникають у процесі не лише визначення приналежності природних об'єктів, забезпечення екологічної без­пеки, а і їх використання, відтворення й охорони природного се­редовища. Така соціальна діяльність повинна сприяти зміцненню взаємодії суспільства й природи на науково обґрунтованому рівні, реальному відображенню їх взаємодії.

Таким чином, об'єктивно існуюча взаємодія суспільства й при­роди породжує різноманітні екологічні відносини між певними суб'єктами, а також правові форми, які повинні оптимально відпо­відати цим відносинам.