Висновки
Таким чином, інтенсифікація співробітництва між Україною та ЄС та перехід Києва від декларацій до конкретних дій в енергетичній сфері може бути стимульоване хіба що загрозою з боку РФ до примусу реалізації «об’єднавчої ініціативи» російського прем’єра, про що йшлось вище. Тим більше, що зараз українська сторона зрозуміла, що Харківські домовленості призвели до пом’якшення двосторонніх відносин, але не до зменшення тиску з боку Москви на Київ, як це очікувалось. Навпаки, зростає витискування з України нових поступок без жодних зустрічних поступок чи/та преференцій з російського боку. Яскраве підтвердження цього – продовження Росією підготовки до реалізації проекту «Південний потік», відмова вести мову про гарантії завантаження української ГТС тощо. Також, фактично, після Харківських домовленостей РФ діє у напрямку створення зовнішньополітичного вакууму навколо України з тим, щоб її пострадянські інтеграційні та безпекові проекти (СНД, ЄврАзЕС, Митний Союз, ЄЕП, ОДКБ) стали безальтернативними для Києва. До того ж, автоматичне слідування у фарватері Росії призведе до того, що країни ЄС будуть вирішувати українські питання через Росію, оскільки за такої політики, Україна втрачає свою суб’єктність.
Очевидно, що нерозважливі, непрофесійні, політично вмотивовані дії нового правлячого режиму у Києві, що ознаменувались Харківськими домовленостями, позбавили країну стратегічної перспективи у відносинах з ЄС і перевели відносини у млявоплинний процес на зразок Туреччина – ЄС без жодної перспективи членства навіть у віддаленому майбутньому. Можна сперечатись про адекватність подібної політики Брюсселя щодо Києва, але безперечним є те, що ЄС та НАТО надовго закрили для себе некомфортне українське питання. Українська влада, натомість, відкрила для себе у Харкові скриньку Пандори. Її можна зачинити, але це позбавлено сенсу, оскільки, відповідно до легенди, все зло вже вийшло назовні. У скриньці ж лишається лише надія.
Інститут зовнішньої політики є відомчою структурою яка створена на базі Дипломатичної академії при МЗС України.
Інститут заснований у 2006 році з метою проведення наукових досліджень в галузі міжнародних відносин, зовнішньої політики та міжнародної безпеки в інтересах Міністерства закордонних справ України.
Інститут здійснює свою діяльність за науково-дослідницькими та видавничо-інформаційними напрямками.
Основними завданнями Інституту є:
комплексне дослідження зовнішньої політики України й іноземних держав, прикладних проблем міжнародних відносин та міжнародної безпеки;
розробка концептуальних засад зовнішньої політики України, підготовка практичних рекомендацій та прогнозів щодо розв’язання актуальних проблем сучасних міжнародних відносин та зовнішньої політики України, сприяння її відкритості та передбачуваності;
участь в реалізації міжнародних наукових та освітніх програм в галузі зовнішньої політики, міжнародних відносин і міжнародної безпеки.
Інститут відповідно до чинного законодавства має штат адміністративно-управлінського та наукового персоналу на контрактній та договірній основі, залучає до проведення наукових досліджень висококваліфікованих фахівців та експертів з установ та організацій України, іноземних держав та міжнародних організацій.
Пріоритетні тематичні напрямки наукових досліджень Інституту:
- зовнішня політика України: пріоритетні напрямки, стратегії та засоби реалізації;
- загальні проблеми міжнародних відносин;
- геополітичні проблеми в сучасних міжнародних відносинах та геостратегія України;
- проблеми регіональної та глобальної безпеки
Основні форми та напрямки діяльності Інституту:
проведення наукових досліджень;
реалізація наукових проектів;
проведення конференцій, семінарів, круглих столів і публічних лекцій, дослідження на замовлення.
створення спеціалізованих рубрик в профільних журналах та інших виданнях і засобах масової інформації;
публікація монографій і аналітичних доповідей;
видання щорічника „Зовнішня політика: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети”;
видання щоквартальника „Міжнародний огляд”;
створення та підтримання веб-сайту Інституту.