100. Українські землі у військово-політичних планах Німеччини та срср. Наслідки реалізації німецько-радянських домовленостей стосовно України.

Серед загарбницьких планів, плеканих державами-учасницями війни, не останнє місце відводилося Україні. Росія прагнула захопити землі Галичини, Буковини, Закарпаття під прикриттям ідеї «об'єднання всіх руських земель». Австро-Угорщина претендувала на Поділля та Волинь.

Український напрям, за планом «Барбаросса», був одним із найголовніших. Гітлерівське керівництво ставило за мету якомога швидше оволодіти ресурсами України, щоб, з одного боку, послабити військово-промисловий потенціал СРСР, а з іншого — зміцнити власну машину, створити вигідний плацдарм для подальшого розгортання воєнних дій та перемоги над Радянським Союзом. Тобто українські землі розглядалися як одна з основних цілей завойовницької політики фашизму. Про це Гітлер відверто говорив в багатьох своїх виступах. Концентрація в республіці цього найчисленнішого угруповання пояснюється вказівкою Сталіна про те, що саме Південний Захід буде метою головного удару німецької армії. Насправді першого і найтяжчого удару німецька армія завдала на центральному напрямку. Група армій «Південь» мала завдання протягом короткого часу завдати головного удару на Київському напрямку, захопити переправи, створити сприятливі умови для наступу вглиб території України, заволодіти нею. Для керівництва бойовими діями радянських військ в Україні був утворений Південно-Західний напрям під командуванням маршала С. Будьонного. Членом його Військової Ради було призначено першого секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова. В Україні, як і в інших регіонах СРСР, було оголошено надзвичайний стан та мобілізацію військовозобов'язаних.

Протягом весни – літа 1939 року, відбувалися переговори між Німеччиною та СРСР, які завершились підписанням 23 серпня 1939р. договору про ненапад терміном на 10 років. Крім цього було підписано таємний протокол, який містив положення, що стосувались українських земель. Зокрема, у протоколі йшлося про поділ території Польської держави та регіону загалом на сфери впливу Німеччини та СРСР. Межа цих сфер впливу мала проходити по лінії рік Нарев, Вісла та Сян. Таким чином, Галичина і Волинь, а також Західна Білорусія, Прибалтика, Буковина та Бессарабія відходили до Радянського Союзу.

Нацистський та більшовицький уряди переслідували вузькокорисливі цілі, намагаючись забезпечити стратегічну мету: приєднати до себе нові території та посилити власний вплив.

101. Радянізація західноукраїнських земель (1939-1941 рр.).

В умовах, коли Наддніпрянщина переживала трагедію голоду 1946-1947 рр. і труднощі відбудови, в Західній Україні розгорнулася Насильницька і всеохоплююча радянізація всіх сторін соціально-економічного і культурного життя краю. До здійснення ра-дянізації Західної України активно залучалися працівники партійно-комсомольського, державного апарату, службовці правоохоронних органів, державної безпеки, культури й освіти з інших регіонів Радянського Союзу, переважно зі Східної України, їх направляли на заводи, фабрики, у радянські установи, партійні, комсомольські органи, школи, вузи, технікуми тощо. Утворювалась мережа партійних і комсомольських організацій, формувалися професійні спілки.

За короткий час було створено радянський, партійний, господарський і карально-репресивний апарат, який контролював усі сфери життя західних українців.

Радянізація економічного життя західних областей здійснювалась за «старим сценарієм» - обов'язковими компонентами якого були індустріалізація та масова колективізація. Розвиток промисловості західних областей здійснювався досить швидкими темпами. Відбувалося це в двох основних напрямах - відбудова та реконструкція традиційних галузей (нафтова, побутова, деревообробна) та розвитку нових (машинобудівна, приладобудівна, хімічна, електротехнічна).

1950 р. став роком суцільної колективізації краю, в тому числі Буковини й Закарпаття. Примусова колективізація, антинародна податкова політика, командні методи хлібозаготівель викликали незадоволення селянства, яке поповнювало лави вояків УПА, підпільного опору структур ОУН.

Жертвою репресій стала і Українська греко-католицька церква (УГКЦ). Московська правляча верхівка вбачала в українських греко-католиках потенційного ворога, який створював ідеологічне підґрунтя національно-визвольної боротьби в західних областях. Радянське керівництво ініціює «саморозпуск» УГКЦ.

Результати радянізації були неоднозначними. З одного боку, стало покращення рівня життя найбідніших прошарків населення, розвиток економіки краю, уведення безкоштовного навчання та мед.обслуговування.

А з іншої сторони: -зростання незадоволення репресивними методами влади, підтримка серед населення ідеї ств.сам.Укр.держави, вступ до загонів оунівців, невдоволення українців щодо незадоволення їхніх духовних потреб та інтересів.