- •1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії.
- •2. Основні філософські школи Стародавнього Китаю.
- •3. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •4. „Наївний матеріалізм” філософів мілетської школи.
- •5.Елейська школа
- •6. Стихійна діалектика (Геракліт)
- •7. Атомізм Левкіппа і Демокріта
- •9. Етика Сократа.
- •10. Платон
- •11. Аристотель як систематизатор античної філософії і логіки.
- •12. Етика стоїків.
- •12. Епікурейство
- •12. Давньогрецький скептицизм
- •13. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •14. Апологетика: примат віри.
- •16. Схоластика: проблема універсалій(номіналізм та реалізм)
- •17. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •20. Філософія Реформації ( м. Лютер, ж. Кальвін)
- •21. Натурфілософія доби Відродження.
- •22. Соціально-політичні погляди мислителів Доби Відродження.
- •23. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер).
- •25. Емпірична філософія ф.Бекона.
- •26. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р.Декарта.
- •28. Теорія пізнання і. Канта
- •29. Етичні погляди і. Канта. "Категоричний імператив".
- •30. Метод і система філософії Гегеля.
- •31. Філософія історії г.Гегеля
- •32. Антропологічний матеріалізм л.Фейєрбаха.
- •33.Формаційна теорія суспільного розвитку (к.Маркс)
- •34. Філософія Київської Русі
- •35. Українська філософська думка доби Відродження
- •36. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •37. Філософське вчення г.С.Сковороди.
- •38. Університетська філософія в Україні хviii-хiх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •39. "Філософія серця" п.Юркевича.
- •40. Українська філософія хх ст.
- •41. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.
- •42. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •43. Філософські погляди в.І. Вернадського
- •44. “Філософія життя” (а. Шопенгауер, ф. Ніцше)
- •45. Екзистенціалізм
- •46. Позитивізм і неопозитивізм
- •47. Прагматизм
- •48. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм)
- •49. Постмодернізм.
- •50. Неотомізм.
- •51. Фрейдизм
- •52. Неофрейдизм.
- •53. Основні функції філософії.
- •54. Картина світу. Філософська картина світу.
- •55. Поняття науки. Класифікація наук.
- •56. Проблема визначення предмету філософії
- •57. Принцип плюралізму в історії філософії
- •58. Система філософії та її структурні складові.
- •59. Історичні типи світогляду
- •60. Етичні проблеми науки.
- •61. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо)
- •62. Методологія, рівні методологічного знання.
- •63. Форми наукового пізнання (ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія тощо).
- •64. Альтернативи діалектики
- •65. Поняття буття, проблеми його філософського осмислення.
- •66. Матерія та основні форми її руху..
- •67. Простір і час (основні характеристики).
- •68. Рух (основні форми та властивості).
- •69. Проблема матеріальної єдності світу.
- •71. Закон єдності і боротьби протилежностей в діалектиці.
- •72. Діалектичний закон заперечення заперечення.
- •73. Основні принципи та категорії діалектики
- •74. Емпіричні методи пізнання.
- •75. Діалектика чуттєвого та раціонального у процесі пізнання.
- •76. Інтуїція у процесі пізнання.
- •77. Істина як процес
- •78. Критерії істини.
- •79. Основні принципи гносеології.
- •80. Чуттєве і раціональне пізнання: специфіка та форми.
- •81. Теоретичні методи пізнання.
- •82. Суб’єкт і об’єкт у процесі пізнання.
- •83. Практика у процесі пізнання.
- •84. Філософська герменевтика
- •85. Взаємодія природи та суспільства.
- •86. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •87. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •88. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •89. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства
- •90. Правова та моральна форми суспільної свідомості
- •91.Потреби й інтереси у структурі особистості.
- •92. Проблема історичного прогресу.
- •93. Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •94. Роль народонаселення і природних умов в роз-ку суспільства
- •95. Ціннісні орієнтації особистості.
- •96. Поняття суспільної свідомості, її структура
- •97. Сутність людини, сенс її життя.
- •98. Проблема свободи і відповідальності людини
- •99. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •100. Філософія культури.
- •101. Філософська антропологія
- •102. Людина, індивід, індувідуальність, особистість.
- •103. Особистість і суспільство.
- •104. Індивідуальна та суспільна свідомість.
- •105. Проблема свідомості у філософії.
- •106. Політична свідомість.
- •107. Естетична свідомість.
- •108. Платон. «Держава»
- •109. Р. Декарт. «Міркування про метод».
- •110. Бэкон ф. «Новый Органон»
- •111. Руссо ж.Ж. «о причинах неравенства».
- •112. Сковорода г.С. «Діалог. Имя ему – потоп зміин».
- •113. Кант і. «Критика чистого розуму».
- •114. Маркс к. «Экономическо-философские рукописи 1844 г.»
83. Практика у процесі пізнання.
Поняття практики. Метою пізнання, як відомо, є досягнення об’єктивної істини. Це здійснюється з допомогою низки логічних прийомів, різних форм і методів, як на рівні емпірії, так і на рівні теорії, застосування до процесу пізнання законів, категорій і принципів діалектики. Але серед всього цього арсеналу пізнання чільне місце належить практиці. Остання дає пізнанню необхідний практичний матеріал. Завдяки їй гносеологія стала наукою, котра розкриває об’єктивні закони походження і формування знань, логікою і методологією пізнання. Що таке практика? Поняття “практика” (від грец. – діяння, активність) не має однозначного тлумачення у філософії. Є вузьке розуміння поняття практики, котре зводиться до експерименту, що є, безумовно, недостатнім. Бо людська практика, це не лише експеримент. В широкому розумінні практика розглядається як цілісна система діяльності людини, досвід всього людства. В такому контексті в поняття “практика” включається як наукова діяльність, так і матеріально-виробнича, соціальна, політична, революційна і т.д., тобто вся предметна, цілепокладаюча діяльність людини, що має своїм змістом освоєння нею природних та соціальних об’єктів. В цьому сенсі практика – це сукупність матеріально-виробничої, суспільно-політичної, експериментально-наукової, чуттєво-споглядальної, духовно-предметної діяльності людини. В процесі практики відбувається реалізація сутнісних сил людини, її знань, навичок, вміння, які вона опредметнює (створює свій “світ речей”). З іншого боку, людина в процесі практики освоює результати попередньої людської діяльності – розпредметнює їх (збагачується предметним світом інших). Завдяки цьому попередня людська діяльність стає її надбанням, фактором подальшого розвитку людських сутнісних сил. Практика, таким чином, виступає як специфічно людський спосіб освоєння світу, його опредметнення і розпредметнення.
84. Філософська герменевтика
Герменевтика (від грецького – роз’яснюю) – це мистецтво і теорія тлумачення, яка має за мету виявити суть тексту, виходячи з його об’єк-тивних (значення слів та їх історично обумовлені варіації) та суб’єктивних (наміри авторів) основ.
Герменевтика виникає в період еллінізма в зв’язку з інтерпретацією та дослідженням класичних текстів (Гомера) та розвивається у період середньовіччя і епоху Відродження. в рамках розтлумачення священного писання.
В XIX ст. починається розвиток так званого “вільної” герменевтики, тобто не обмежений предметом, межою зміст тексту. Основоположни-ком став Шлейєрмахер.
У Дільтея герменевтика перетво-рюється в специфічний метод наук про духа.
У XX ст. герменевтика поступово оформлюється в одну з основних методологічних процедур філософії. Герменевтика набуває функції онтології.
У рамках Франкфуртської школи (Ю.Хабермас та ін.) Г. як “критика ідеології” повинна розкрити на аналі-зі мови “засіб панування та соціаль-ної влади”, сприяючи “виправданню відношень організованого насильст-ва”. У Хабермаса, Лоренца та ін. Г. виступає одним із засобів консоліда-ції різних течій сучасної буржіазної філософ: Г. покликана вже не стільки “зрозуміти”, скільки вкласти у нього нові “інтерпретації”.
Заперечуючи філософію герменев-тики, марксизм-ленінізм вважає, що окремі герменевтичні процедури можуть бути використані в історич-них, юридичних та інших науках, які мають діло з аналізом об’єктивірова-них наслідком свідомості діяльності людей.