63.Засади формування доходів бюджету.

Доходи бюджету - податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за адміністративні послуги, власні надходження бюджетних установ). Вони забезпечують стабільність формування бюджету та фінансування видатків.

Доходи можуть формуватися на основі таких методів централізації грошових коштів:

- пряме вилучення доходів з держ. сектору.

- отр. доходів від держ. майна, угідь, послуг

- перерозподіл доходів за допомогою податків.

Принципи формування доходів:

- фіскальна ефективність. Передбачає достатність доходів, мінімізація витрат на формування доходів і запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету.

- економічна ефективність. Передбачає проведення поміркованої фіскальної політики.

- соціальна справедливість. Платниками податків мають бути усі члени суспільства, які отримують доходи.

Джерела формування внутрішніх доходів – ВВП, НБ.

Зовнішні джерела формування доходів формуються на підстав цінового механізму, прямого перерозподілу, міжнародного кредиту, валютного регулювання, оподаткування експортно-імпорт. діяльності.

Структуризація доходів:

1. Наукова класифікація оцінює склад та структуру доходів за економічним змістом.

2. Процесуальна бюджетна є систематизованим згрупуванням доходів, в її основу покладені ті ознаки, що мають визначальну роль у бюджетному процесі.

За бюджетною класифікацією – податкові, неподаткові, доходи від операцій з капіталом, трансферти.

За повнотою зарахування до бюджету – закріплені, регулюючі.

За частотою появи – звичайні, надзвичайні.

64.Засади бюджетного федералізму.

Бюджетний федералізм – сучасна форма бюджетного устрою, що забезпечує поєднання єдності держави та автономності кожної адміністративної одиниці.

Його завдання - вирівнювання рівнів соц.-ек. розвитку територій.

Бюджетний федералізм ґрунтується на принципах:

● автономії – закріплення власних джерел доходів на кожному рівні влади з можливістю визначення напрямів їх використання;

● недопущення вилучень до бюджетів вищого рівня додаткових доходів та невикористаних чи додатково отриманих джерел доходу;

● відшкодування видатків, що виникли внаслідок рішень, які було прийнято органами влади та управління вищого рівня;

● чітке розмежування видаткових повноважень між державними та місцевими органами влади та управління та бюджетної відповідальності (зокрема відповідальності за фінансове забезпечення завдань та функцій бюджетними коштами, акумульованими відповідним бюджетом);

● консенсус між різними рівнями влади та управління з питань бюджетно-податкової політики.

Він використовується як в унітарних, так і у федеративних державах (США, Росія).

Розрізняють дві основні групи моделей бюджетного федералізму — децентралізовані та кооперативні.

Ідеалом моделі бюджетного федералізму є тотожність обсягу дохідних повноважень бюджету до відповідальності за видатками, закріпленими за певним видом державної влади. Бюджетний федералізм потребує такого рівня повноважень на місцях, за якого децентралізовано прийняті заходи та програми розвитку забезпечуватимуться власними, самостійно здобутими ресурсами.

Децентралізовані моделі бюджетного федералізму характеризуються значною фіскальною автономією регіональних та місцевих влад, слабкістю зв'язків між різними рівнями влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Для кооперативних моделей бюджетного федералізму, навпаки, властиві тісна співпраця різних рівнів влади, активна політика центральної влади з подоланням фіскальних дисбалансів на різних рівнях управління та фінансового вирівнювання.