49. Андрусівська угода та розчленування України-Гетьманщини.

Року 1667 Андрусівський договір розірвав Україну на дві частини, з яких одна залишилася в номінальній залежності від Москви, а друга перейшла під реальну залежність від Польщі. Але 1668 року Козацька Рада в Опішні демонстративно підкреслила, що вона не визнає умов Андрусівського перемир'я, і Україна об'єдналася знову під владою єдиного гетьмана — Дорошенка, щоправда, це тривало короткий час, але факт залишається фактом." Гетьманом України обох боків Дніпра був проголошений 1676 року Самойлович — знову на короткий час. Нарешті, наприкінці XVII ст. востаннє об'єдналася вся Україна під владою Мазепи.

Року 1667 Андрусівський договір розірвав Україну на дві частини, з яких одна залишилася в номінальній залежності від Москви, а друга перейшла під реальну залежність від Польщі. Але 1668 року Козацька Рада в Опішні демонстративно підкреслила, що вона не визнає умов Андрусівського перемир'я, і Україна об'єдналася знову під владою єдиного гетьмана — Дорошенка, щоправда, це тривало короткий час, але факт залишається фактом." Гетьманом України обох боків Дніпра був проголошений 1676 року Самойлович — знову на короткий час. Нарешті, наприкінці XVII ст. востаннє об'єдналася вся Україна під владою Мазепи.

50. Пакти і конституції Війська Запорізького 1710 р.: загальна характеристика і значення.

Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається з преамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу [1].

Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання. Повна назва документа — «Договір та Встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського[Джерело?] між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами схвалені обома сторонами вільним голосуванням і скріплені найяснішим гетьманом урочистою присягою»[Джерело?]. Сучасна поширена назва походить від скороченої латинської назви — Pacta et Constitutiones legum libertatumque exercitus zaporoviensis (Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького).

У тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорозьким.

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.