67.Основні закономірності виховного процесу і їх врахування у виховній роботі.

Закономірності виховання – це стійкі, повторювані, об»єктивно існуючі, суттєві зв»язки між елементами виховного процесу, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра. Іншими словами – це адекватне відображення об»єктивної, тобто незалежної від волі суб»єкта дійсності виховного процесу.

До основних закономірностей виховання відносимо:

1. Обумовленість виховання суспільними потребами та умовами життя. Соціальне замовлення на вихованця. Кожна доба висуває свій запит на людину, яка необхідна суспільству.

2. Єдність навчання, виховання і розвитку особистості. Навчаючи – виховуй, виховуючи – навчай.

3. Визначальна роль діяльності і спілкування у вихованні і формуванні особистості

Виховання дитини відбувається шляхом активності і діяльності самої дитини. Будь-яке виховне завдання вирішується через ініціювання активності: фізичний розвиток – через фізичні вправи; інтелектуальний – через мисленнєву діяльність, вирішення інтелектуальних завдань; естетичний – через активну взаємодію із красою.

Згідно цієї закономірності, добрий педагог – це педагог, який вміє організувати діяльність дітей, яка веде їх до розвитку. Строгий, вимогливий, розуміючий вчитель !!!

4. Дотримання пропорційного співвідношення зусиль дитини і зусиль педагога у спільній діяльності.

Виховання особистості через діяльність – це аксіома. . Але є протиріччя, є проблема – непідготовленість дитини до діяльності: дитина від природи не володіє ні уміннями, ні відповідними навиками до самостійного життя ( не курча, не мале теля).

Вирішення проблеми – через спільно-розподілену діяльність. На початковому етапі активність вихователя ( батька-мати, учителя) перевищує активність дитини (миття посуду…, учитель співає цілу музичну фразу – учень підхоплює і т.д.) . Доля активності учня підвищується і доводиться до максимуму. Учитель відходить в сторону, спостеріг, оцінює, корегує.

5. Зміст діяльності дітей у процесі виховання визначається на кожний окремий момент розвитку актуальними потребами.

Мала дитини з її гострою потребою ігри, молодший підліток з надлишковою енергією і потребою в русі, вдумливий юнак із гострими питаннями світогляду і хвилюючими проблемами статевого дозрівання. Мистецтво виховання і полягає в тому, щоб вчасно запропонувати, підкидати матеріал в багаття природного вогню, ні раніше, ні пізніше. Раніше – спротив, пасивність. Якщо запізнився з матеріалом для актуальних потреб, то свою формуючу функцію виконає «пан випадок».

Згідно цієї закономірності – добрий педагог, це вчитель, який вміє бачити, що відбувається із дитиною і що для дитини є головним на даний момент його життя.

6. Двобічніть виховного процесу: виховання і самовиховання.

Завдання вихователя спрямувати діяльність вихованця, активізувати його свідомість почуття, волю, створити систему моральних, естетичних та ін. цінностей і переконань, ситуації та обставини, які б спонукали його до самовиховання.

7. Виховання повинно включати у свій зміст демонстрацію любові і поваги до дитини.

На любові до дітей тримається світ. Цей постулат в усі часи був голов-ним кредом для кращих педагогів. Вітторіно де Фельтре і Еразм Роттердам-ський, Я.А.Коменський і Й.Ф. Песталоцці, Л.Тостой і К.Ушинський, М. Мон-тессорі і С.Русова, Я. Корчак і С. Френе – усі вони, представники різних епох та народів, у центр своєї педагогічної діяльності ставили дитину, її внутрішній світ, творили концепції дитячого щастя.

Що значить для самої Дитини любов до неї? Дуже мало: допомагати і бути великодушним; пробачати огріхи і старатися зрозуміти; бути добрим, ласкавим і ніжним….

7. В основі ефективного і доцільного виховання повинен бути так званий «прихований» характер.

Діти не можуть і не повинні відчувати себе об»єктом прикладання професійних сил. Відкрити виховання – це значить поставити дитину у позицію об»єкту. Прихована позиція виховання забезпечується спільною діяльністю, інтересом вчителя до внутрішнього світу дитини, повагою, демократичним стилем спілкування.