Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
історія держави і права україни(шпора 85пит.).doc
Скачиваний:
42
Добавлен:
15.04.2019
Размер:
420.86 Кб
Скачать
  1. Характеристика дер-но-прав-го розвитку Галицько-Волинського князівства.

Галицько-Волинська держава мала розвинену державну організацію. Тут раніше, ніж в інших руських землях, виникло двірсько-вотчинне управління. В системі цього управління провідне місце посідав дворецький, який заступав князя в управлінні, війську, суді. В його обов’язок входило також супроводжувати князя під час його поїздок за межі князівства.

В системі адміністративного управління територія князівства поділялася на воєводства і волості, які очолювали відповідно воєводи і волостелі. Воєвод і волостелів призначав князь. У межах своєї компетенції вони володіли адміністративними, військовими та судовими повноваженнями.

Містами управляли тисяцькі та посадники, яких також призначав князь. Вони стежили за збиранням з населення податків. Усі названі посадові особи мали в своєму розпорядженні допоміжний адміністративний персонал. Місцеве управління будувалося за системою «кормління». В об­­щинах обиралися старости, які відали адміністративними та дрібними судовими справами.

Органами влади в Галицько-Волинській державі були князь, боярська Рада й віче. Верховна влада належала князю. Він приймав законодавчі акти, мав право вищого суду, здійснював центральне управління державою. Князь очолював військо, керував зовнішньополітичними відносинами, у його віданні було збирання податків, карбування монети тощо. Авторитет великих князів підтримували королівські титули, якими їх іменували папа римський та правителі європейських держав.

Боярська рада збиралася з ініціативи самого боярства, часом і за вимогою князя. Але князь не мав права скликати Боярську раду проти волі бояр. В Галицько-Волинському князівстві, як і в інших землях Русі, існувало віче. Але воно не отримало тут великого впливу на політичне життя, не мало чітко визначеної компетенції та регламенту роботи.

  1. Правове положення українських земель у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

1340 року литовський князь Ольгерд проголосив, що вся Русь повинна належати литовцям. У 1362 р. литовці зайняли Київ і рушили на Поділля, завдали нищівної поразки Золотій Орді. В той час до Литви відійшла приблизно половина земель Київської Русі. Велике князівство Литовське стало найбільшим у Європі.

Державний устрій Великого князівства багато в чому був схожий на устрій Київської Русі. Влада концентрувалася в руках Великого князя династії Гедиміновичів. Місцева адміністрація складалася з удільних князів, а з XV ст. - з державних намісників. При Великому князі діяла так звана «Пані-Рада». Спочатку це був лише консультативний орган, а з 1492 р. її роль посилюється. До неї входили удільні князі, намісники, ієрархи католицької та православної церков.

Залежність українських земель від центру полягала головним чином у тому, що вони повинні були платити великому князеві литовському данину - так звану «поданщину» і брати участь у військових походах.

Так, Великим князем вводиться інститут намісництва. Місцеві руські князі поступово втрачали свою самостійність, а їх землі передавалися в управління великокняжих намісників. Разом з цими процесами великі князі литовські починають втручатися і у внутрішні справи українських земель. Це пов’язано з закінченням процесу об’єднання українських князівств навколо єдиного центру. В цей час майже вся повнота влади в державі опинилася в руках шляхти Великого князівства Литовського.