52. Застосування кодексів австрійського права в Галичині і Буковині.

У 1785 р. складено першу частину Цивільного кодексу, до якої увійшли норми про права підданих, та сімейне і опікунське право, і яку імператор Йосиф ІІ затвердив декретом 1786 р. І декретом 1797 р. завершений проект як Галицький цивільний кодекс був запроваджений спершу у Західній, а невдовзі у Східній Галичині. З 1812 р. уведений у дію Австрійський цивільний кодекс. Він поділявся на 3 частини: вступ – загальні положення про цивільний закон, 1 – про особові права, 2 – речові права, 3 – спільні положення про особові і речові права. З деякими змінами, внесеними у роки першої світової війни, він продовжував діяти на території Галичини до прийняття Польського кодексу зобов`язань 1933 р.

1763 р. в Австрії був затверджений Кодекс вексельного права з 53 статей, який регулював питання кредиту. Його чинність у 1775 р. була поширена на Галичину і Буковину, де вексельні справи регулювались звичаєвим правом.

Цивільно-процесуальний кодексу вступив у дію у 1781 р., а пізніше був перероблений і введений у дію як Галицький цивільний процесуальний кодекс у Західній Галичині у 1796 р. і Східній Галичині у 1807 р.

Робота над кодифікацією кримінального права почалась у 1768 р., коли імператрицею Марією-Терезією було затверджено Австрійський кримінальний кодекс. Він передбачав дуже жорстоку систему покарань, а процес мав інквізиційний характер з широким застосуванням тортур, скасованих у 1776 р. Цей кодекс не діяв у Галичині в частині матеріального права, а був запроваджений у 1774 р. у частині процесуального права.

На апробацію був запроваджений у Західній Галичині у 1796 р. і Східній Галичині у 1797 р. Кримінальний кодекс, підготований австрійським юристом Й.Зонненфельсом, який у 1803 р. із незначними змінами був був уведений у дію у всій Австрії. У 1852 р. цей кодекс був переглянутий і виданий у новій редакції, в якій діяв у Галичині аж до введення там Польського кримінального кодексу 1932 р. Кримінальний кодекс 1852 р. запровадив поділ на злочини і проступки, і, відповідно, поділявся на 2 частини – про злочини і проступки. За вчинення злочину він передбачав смертну кару через повішення або тюремне ув`язнення на різні строки, а за проступки – грошові покарання, арешт до 6 місяців, тілесні покарання, які були скасовані в Австрії у 1867 р., заборону проживати у даній місцевості тощо;

У кримінальному законодавстві Австро-Угорщини відобразився дуалістичний характер держави – Кримінальний кодекс 1852 р. діяв лише в Австрії, у т.ч. у Галичині і Буковині, а в Угорщині було видано Угорське кримінальне положення про злочини і проступки 1879 р., чинність якого поширювалась і на Закарпаття.

53. Основні закони Російської імперії 1906р. І зміни в державному правлінні.

54. Адміністративне законодавство 1905-1906 років та його характеристика.

1905 року після поразки російського царизму в військових операціях проти Японії в Росії вибухнула буржуазно-демократична революція. В умовах наростання тиску цар Микола II погодився на поступки для населення. Кульмінаційним моментом став знаменитий Маніфест 17 жовтня, за яким цар дарував усім підданим громадянські права і свободи - совісті, віросповідання, політичний плюралізм тощо. Це була свого роду Конституція, дарована царем своєму народові. Почали з’являтися різні партії, які мали протилежні цілі : «ліві» партії ставились вороже до урядових заходів, були також «праві» і «помірковані». Вже 11 грудня 1905 р. до Маніфесту було внесене уточнення з приводу виборних прав кожної верстви населення - так званий «Закон про вибори».

1906 року революційний рух почав спадати. В цих умовах 23 лютого 1906 р. вийшло нове «Положення про Державну Думу» і «Положення про Державну Раду» від 23 лютого 1906 р., за якими встановлювався двопалатний парламент. Так, Державна Рада, яка існувала раніше, ставала Вищою Палатою. Половина її членів обиралася, а друга половина - призначалася урядом. Ниж­чою палатою була Державна Дума.

В законодавчому процесі затверджувався такий порядок: кожне питання або закон обговорювалися спершу в Думі, потім відбувалася апробація прийнятого рішення в Раді, але юридичної сили рішення набувало з моменту його ратифікації царем.

26 квітня 1906 р. з’явився новий нормативний акт - «Головні закони Російської імперії», який закріплював такий порядок: най­вище управління належить цареві, а законодавча влада - двом палатам: Державній Раді і Державній Думі.

На виборах до Першої Державної Думи виборці поділялися на чотири курії: землевласників-поміщиків, міського населення, селян, робітників. Курії мали неоднакову кількість голосів: найбільшу кількість мали поміщики (1 голос помі­щика = 45 голосам робітників). Селяни ж дістали достатньо багато місць, бо уряд традиційно вважав їх консервативними. Головою Першої Державної Думи було обрано професора Московського університету, кадета за поглядами С. Муромцева. Від України було обрано 102 депутати: 24 поміщика, 42 селян, 26 жителів міст, 10 робітників.