36. Зібрання малоросійських прав 1807р., його зміст і значення.

“Зібрання малоросійських прав” стало кодифікованим збірником норм цивільного права, що діяли на початку 19 ст. у Чернігівській і Полтавській губерніях. Його джерелами були норми звичаєвого права і збірники польсько-литовського і магдебурзького права, зокрема Литовські Статути і Саксонське зерцало. “Зібрання” поділялось на 3 частини, викладені у 5 книгах: 1. правові норми, які визначали правоздатність і дієздатність особи, порядок укладення шлюбу, майнові і особисті взаємовідносини подружжя, батьків і дітей; 2. право зобов`язань, зокрема правові норми щодо осудності, волевиявлення, договорів і випливаючих з них зобов`язань; 3. правові норми, регулюючі майнові відносини, зокрема про володіння і власність, способи набуття права власності, спадщину, давність тощо. Однак, офіційно “Зібрання” не було затверджене, а лише частково увійшло до “Зводу законів Російської імперії”.

За “Зібранням малоросійських прав” недієздатними вважались неповнолітні - чоловіки до досягнення 18 р. і жінки до 13 р., та душевнохворі - вони не могли заповідати своє майно, а також душевнохворі не могли виступати свідками.

Шлюбний вік наставав із досягненням повноліття. Кожен міг одружуватись необмежену кількість разів у разі смерті другого з подружжя; а якщо чоловік одружувався вдруге при живій дружині, то він і його друга дружина, якщо вона знала про існування першої, підлягали смертній карі.

За вбивство шляхтича призначалось, крім страти, стягнення на користь родичів убитого поголовних 100 коп грошей. За відрубання обидвох рук, ніг, вух та виколення чи вибиття обох очей, а також відсікання пальців на руках чи ногах карали аналогічними каліцтвами і стягненням грошових компенсацій на користь потерпілого.

37. Селянська реформа 1861 року в Україні.

Значні зміни в системі управління відбулися після проведення реформ 60-70-х років. Наслідком цих реформ можна вважати вве­дення органів місцевого самоврядування. У зв’язку з реформою 1861 року було запроваджено селянське громадське управління.

Селянська реформа 1861 р. змінила правове становище селянства. 19 лютого 1861 р. імператор Олександр ІІ підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права. На територію України поширювалися «Положення про селян, які вийшли з кріпосної залежності», «Правила про порядок приведення в дію Положень про селян, які вийшли з кріпосної залежності», тощо. Порядок проведення селянської реформи по губерніях конкрети­зувався.

Звільнення селян мало тривати 20 років і відбувалося поетапно. По-перше, селяни переходили на становище тимчасово зобов’язаних. В уставній грамоті визначалися земельні наділи, які надавалися селянам у користування, і повинності: панщина та оброк. Селянин був повинен викупити наділ, після чого він ставав селянином-влас­ником. При укладанні викупної угоди він відразу вносив 20 % викупної суми, а решту за нього платив поміщикам царський уряд. Упродовж 49 років селяни зобов’язувалися виплачувати борг у кредит державі.

За селянами затверджувалися такі права: одружуватися без дозволу поміщика і самостійно розв’язувати сімейні та господарські питання, набувати у власність нерухоме майно, займатися торгівлею і різними промислами, будувати фабрики, відкривати торгові, ремісницькі підприємства, брати підряди на виконання робіт, записуватися до цехів, продавати свої вироби, укладати договори, вступати до купецьких гільдій. У 1866-1867 рр. положення реформи були поширені на державних селян, але вони мали тяжчі умови викупу.