25. Політична та державна влади

Політична влада, як один з найважливіших виявів влади, ха­рактеризується реальною здатністю даного класу, групи, індивіда проводити свою волю, що виражена в політиці. Поняття політич­ної влади ширше за поняття влади державної. Відомо, що полі­тична діяльність здійснюється не тільки в межах держави, а й у інших складових частинах соціально-політичної системи: у ме­жах партій, професійних спілок, громадських, міжнародних ор­ганізацій і т. п.

На відміну від політичної влади державна влада не обов'яз­ково використовує примус для досягнення своїх цілей. Можуть бути використані ідеологічні, економічні та інші засоби впливу. Однак лише державна влада володіє монополією на те, щоб при­мусити членів суспільства виконувати її задуми.

Державна влада — це вид політичної влади, що має монопо­льне право видавати закони, обов'язкові для всього населення, що спирається на спеціальний апарат примусу як на один із засо­бів для виконання її законів та розпоряджень. Державна влада озна­чає як певну організацію, так і практичну діяльність для здійснення цілей ї завдань цієї організації.

26. Умови ефективного функціонування політичної влади

Влада створюється й функціонує в суспільстві на кількох вза­ємозв'язаних та взаємодіючих рівнях: макрорівні вищих цент­ральних політичних інститутів, вищих державних установ та ор­ганізацій, керівних органів політичних партій та провідних сус­пільних організацій; середньому, або проміжному, рівні («мезорівні» в західній політичній термінології"), тобто в регіональних, обласних та районних масштабах, і на мікрорівні відносин між людьми, малими, групами та всередині них, котрі створюють за­гальну картину політичних відносин, настроїв, рухів у суспільст­ві і сферах його політичного та суспільного самоврядування. Се­редній рівень влади зв'язує два інші системою органів управ­ління, через нього проходять конкретні рішення вищих інстанцій влади і він же сприймає відповідні реакції суспільства на них. На цьому рівні концентрується основна кількість політичних поса­дових осіб та основні кадри політичного управління.

27. Основні концепції влади

Існують різні концепції влади: марксистська, біхевіористська, реляціоністська, системна, телеологічна, структурно-функціональ­на, психологічна та ін.

Марксистська концепція влади виходить з того, що природа владних відносин пов'язується з виявленням соціально-політич­ної ролі власності, поділом суспільства на антагоністичні класи з протилежними інтересами. Марксистська теорія вирішального значення в реалізації політичної влади надає народним масам, класам та соціальним групам. Характерною ознакою цієї доктри­ни є те, що держава розглядається як головний чинник політичної влади, а форми правління — як специфічний спосіб забезпечення класового панування.

Біхевіористська концепція влади. Англійське слово behavor перекладі означає «поведінку». Цей термін у політології вперше було застосовано американськими вченими для наукового аналізу емпірично достовірних фактів політичної поведінки індивідів. При цьому поведінці людей надавали суто політичного характеру.

У реляціоністських концепціях влади (реляція — донесення) остання постає як можливість і здатність одних індивідів управ­ляти процесом прийняття рішень на локальному чи національно­му рівні, без огляду на активний чи пасивний опір інших індиві­дів чи соціальних груп.

Системна концепція влади. Основним поняттям системної концепції влади є розгляд політичної системи на макро- (як ат­рибут макросоціальних систем), мезо- (на рівні конкретних сис­тем — сім'ї, організації), мікрорівні (влада як взаємодія індиві­дів у рамках специфічної соціальної системи).

Телеологічна концепція влади розглядає останню як резуль­тат здійснення певних цілей та одержання раніше запланованих результатів.

Структурно-функціональна концепція. Згідно з цією докт­риною влада є виявом ієрархічної побудови суспільства та особ­ливим видом відносин між підлеглими й керівниками.

Психологічна концепція влади виходить з того, що ставлен­ня індивіда до політики зумовлюється психологічним механізмом його особистості. Для прихильників цього напрямку (3. Фрейд та ін.) проблема влади — це проблема панування підсвідомості над люд­ською свідомістю та поведінкою.

6 та здійсненні рішень, повязаних із використанням лдерж влади або впливом на неї. Теорія елітаризму Моски:

В будь-якому політ організмі наявні 2 класи:панівна меншість-правлячий клас, політично-залежна більшість.-клас яким правлять.

Право влади меншості над більшістю виходять з якостей, притаманних правлячій меншості. До цих якостей належать передовсім організованість.Теорія Парето:

У політ житті є 2 типи еліт, які змін-ть при владі одна одну. Перший тип-леви, хар-ся стабільністю розвитку політ системи, силовими методами правління, консерватизмом,Другий тип-

Лиси, для них хар-ни хитрість, обман та демагогія.

Щоб підтримувати рівновагу політ системи, необх. Періодична зміна одного типу еліти на інший. Міхельс:

Обгрунтував ідею залізного закону олігархічних тенденцій, його суть:

Створення будь-яких великих організацій, обовязково призводить до їхньої олігархізації та формування еліти.

28Проблема формування і функц. Влади в Україні.

Протягом значного періоду істор. Розвитку в Укр. Склалася конфронтаційна політ. культура, яка і нині значною мірою притаманна укр. Сусп-ву. Конфронтація та нетерпимість постійно відтвор-ся в різних гілках та рівнях влади. В посттоталітарному сусп-ві нові політичні сили, що прийшли до влади мають справу з поділений сусп-ом .За різних умов, співвідношення між частиною насел, що підтримує нову систему і тією частиною, що тяжіє до минулого може бути різним.

Єдиним способом подолати існіючі суперечності є співіснування за умов “системної згоди”.Щоб забезпечити системну згоду, влада в Україні має бути сильною,а що до всього іншого, то в нашій державі повинні діяти звичайні демокрнатичні структури та інститути.

Складність проблеми полягає в тому, щоб знайти, необхідне для конкретної політ-ої ситуації оптимальне співвідношення мобілізаційних зусиль влади і демократичних форм організації сусп-ва та органічного звязку між ними, які робили б неможливим безконтрольність осіб та органів, що в їхніх руках зосереджено владу

29. Легітимність влади, криза легітимності та засоби її вирішення.

Маркс Вебер (нім. соціолог) висунув ідею про те, що влада може бути легітимна і нелегітимна.

Легітимна- це влада, яка може бути створ. за традиціями (напр. влада папи Рим.)

Нелегітимна- коли відбув. Переворот влади , або коли народ перестає довіряти владі, яку вони обрали.

Легітимна влада може впадати в кризу з таких причин:

1. історично-перехідний період

2. технологічний переворот

3. зміна соц. стр-ри сусп., коли з’явл. нові соц. класи

4. зміна статусу важливих консервативних інститутів, яка загрожує небезпеці під ча структ. змін

5. прогресивні вимоги осн. груп сусп. не приймаються політ. елітою

6. якщо вже існуючі нові владні стр-ри в сусп. не в змозі виправдати надії шир. верств населення.

Шляхи подолання кризи:

1. зміна законодавства та держ. управління відповідно з новими вимогами часу

2. проведення корінних стр-них змін політ. інститутів, зберігаючи традиції, які існув. в сусп.

3. створ. такої політ. організації, яка базується на традиц. інститутах та на вимогах соц. груп

30. Демократія- форма пол. та ек. устрою сусп., заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип д-ви, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя, права і свободи громадян, можливості для діяльності різних пол. сил, контроль а діями органів влади.

Для демократії хар-ними є вільна діяльність пол. та громадських організацій, обов’язково виборність органів влади, розмежування держ. сфери та сфери гром. сусп., ек. та пол. плюралізм, д-ва існує заради громадян, а не навпаки, високий рівень сусп. самоврядування.