47. Вплив християнства на розвиток культури Київської Русі.(саша дюба)

Від часів Володимирового хрещення церква стала головним поширювачемписемної культури. Поява кириличної абетки, як відомо, пов’язується з так званою Моравською місією Константина (в чернецтві Кирила) і Мефодія, братів з грецького міста Салоніки. Працюючи у 860-х роках як місіонери у Великій Моравії, брати на основі грецького письма впорядкували першу слов’янську абетку і здійснили та записали нею перші переклади з греки на слов’янську Євангелія та Псалтиря. За свідченням Чорноризця Храбра, автора болгарського трактату “Про письмена” (кінець ІХ – початок Х ст.), слов’яни до охрещення не знали книг, тобто Святого Письма, однак уміли рахувати й ворожити чертами и резами.Натомість у “Житії” Кирила і Мефодія, або так званих “Паннонських легендах”, приписуваних учневі Кирила Климентію Охридському, оповідається, що перебуваючи у 860-861 рр. у Херсонесі, творець слов’янської абетки бачив тут Євангеліє і Псалтир, русьскими письмены писано, тобто власне їх поклав в основу свого алфавіту (правда, частина вчених вважає даний фрагмент “Житія” пізнішою вставкою).

         Так чи інакше, але ще до запровадження згаданої абетки на Русі спорадично використовувалось грецьке письмо, про що згадує і Чорноризець Храбр, вказуючи на незручності передачі слов’янських звуків грецькими літерами без устроениа (що й зрозуміло, бо грецька мова не знає багатьох звуків, властивихслов'янам). Нині чималої популярності набула гіпотеза, що первісною фазоюустроєнія, тобто прилаштування грецького письма до слов’янських мов, була так звана Софійська абетка. Останню Сергій Висоцький виявив серед графіті Софійського собору у Києві; вона передає накреслення 23 літер грецького алфавіту з додачею чотирьох специфічних слов’янських літер Б, Ж, Ш, Щ.

         За літописом, початок шкільній (книжній) освіті був покладенийВолодимиром, який відразу після охрещення киян став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. Так було покладено початок підготовці книжних людей, а з середини – другої половини ХІ ст. – і перших пам’яток руської книжності, що походили з церковного середовища. Водночас графіті на стінах Софійського собору в Києві, новгородські берестяні грамоти, написи й клейма на будівельних плитах і зброї свідчать, що тоді ж, у ХІ ст., письменність набула поширення і серед інших верств населення.

Також актив но почало розвиватись будівництво ,а літописі згадується дві визначних будівлі серед яких церква св.. Василія та церква Богородиці що згодом стала називатись десятиною

48. Язичницькі вірування, звичаї та обряди східних слов'ян.(РОМА КЛЮЧНИК) 49. Причини розпаду Руської імперії та його наслідки. 50. "Руська Правда" про соціальні відносини в Київській Державі.(ОЛЯ ГУЛЬКО) 51. Боспорське царство: суспільний устрій та господарство держави в еллінський період.(ОЛЯ ГАВРИЛКО)

Боспорське царство

Розташовувалося з обох сторін Керченської затоки, який в давнину називалося Боспор Кіммерійський. Головним містом був Пантікапей, але столицею азіатської частини Боспору вважалася Фанагорія (біля сучасного селища Сінне). До утворення Боспорської держави існуючі на її території з VI ст. до н.е. грецькі міста Пантікапей, Феодосія, Німфей, Мірмекій, Тірітака, Порфмій, Фанагорія, Гермонасса, Горгіппія, Кепі та інші здебільшого були звичайними полісними структурами. Певну полисную самостійність вони зберегли й після включення їх до Боспорського царства.На етапі найвищого піднесення держави (IV ст. До н.е.) його територія включала Керченський і Таманський півострови, Східне Приазов'я, пониззя Кубані, а також дельту Дону - тут було засновано поселення для греко-варварської торгівлі, а з часом - і місто Танаїс. На чолі держави стояв цар - монарх згаданих племен і архонт грецьких міст (отже, щонайменше до III ст. До н.е. тут зберігалася антична форма правління). За своєю структурою Боспор нагадував варварську монархи. елліністіческого часу.

У середині II ст. до н.е. держава переживає економічну кризу, яка наприкінці століття загострюється повстанням рабів під керівництвом Савмака (107 р. до н.е.). У ці справи втручається Мітрідат VI Євпатор, унаслідок чого Боспор підпадає під правління Понтійського царства. У 63 р. до н.е. Фанагорія повстає проти Мітрідата. До неї приєднуються Пантікапей, Німфей, Феодосія, Херсонес. Боспор перемагає, однак тут же потрапляють у залежність від Риму. Політична ситуація втрачає стабільність: при імператорі Нерона (54-68 рр.. Н.е.) мала місце спроба зробити Боспор римською провінцією, а в останній чверті І ст. н.е. він стає васалом Риму. Були ліквідовані автономія і полісні форми правління окремими античними містами; вся влада зосереджується в руках царя. З того часу аж до середини III ст. н.е. спостерігається економічний підйом Пору-боса-пору, після чого знову починає військово-політичну та економічну кризу, який завершується з гунський навалою (375-376 рр..) загибеллю Боспору як держави. Згодом у Пантікапеї, Феодосії та інших містах поширюються впливи Візантії.

Існували спеціальні колегії, які займалися винятково фінансовими або військовими справами (колегія стратегів), торгівлею (колегія агораномов), благоустроєм міста (колегія астиномів) і ін. Окремі магістрати керували конкретними міськими заставами (гимнасіархи, глашатаї, секретарі, жерці й т.п.). Діяли й судові установи, які складалися з декількох відділів. У судочинстві брали участь судді, свідка, часом у державно-політичному житті відбувалися зміни. Так, поліси Боспору Кіммерійського в 480 р. до н.е. об'єдналися під владою Археанактидів у єдине Боспорське царство, хоча й після цього залишалися практично самостійними у своїх внутрішніх справах.

Соціально-економічні відносини у Боспорському царстві були такими ж, які в окремих грецьких містах-колоніях і місцевих племінних союзах, котрі

входили до його складу.Економічну основу Боспору становило розвинуте землеробство, яке нетільки давало продукти харчування для власного населення, а й забезпечувало значний експорт хліба та інших сільськогосподарських продуктів . Густа мережа сільських поселень покривала його територію.Родючий грунт сприяв веденню зернового господарства, садів і городів.Жителі Боспору до III ст. до н.е. перетворили виноградарство в одну з основних галузей господарства, а виноробство — у добре розвинуте товарне виробництво. Розвивалося також тваринництво, однією з важливих галузей боспорського господарства було рибальство.У містах процвітало ремісниче виробництво, що досягало у багатьох.галузях високого рівня Одним з првідних ремесел стало керамічне. Серед боспорських майстрів були металурги, які обробляли залізо і бронзу, каменярі, теслі, ткачі та представники багатьох інших професій.Надзвичайно розвинутим було ювелірне виробництво. Ніде в античному світі нема такої кількості чудових виробів ювелірного мистецтва, як у Північному Причорномор’ї..Державний устрій Боспорського царства не лишався незмінним. Спочатку Боспорська держава була союзом грецьких полісів, кожний з яких зберігав певну частку самостійності у внутрішніх справах. Характер влади перших

правителів Боспору Археанактидів був своєрідним. Усі вони вважалися архонтами Пан гікапея І всього Боспору. Щоправда, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в Боспорській державі вона мала характер спадкової влади. У 438 p. до н.е. влада перейшла до династії Спартокідів, засновником якої став Спарток І. Коли його наступникам у IV ст. до н.е. в боротьбі за розширення держави вдалося приєднати до своїх володінь такий великий торговий центр, як Феодосія, вони стали називатися "архонтами Боспору і Феодосії". Відомим був тут інститут співправителів. Так, у середині IV ст. до н.е. на боспорсь-кий престол вступили одночасно Спарток II і Перісад І. Знову відбулися деякі зміни у титулатурі. Спартокіди почали називатися "архонтами Боспору і Феодосії і царями підвладних племен". Подвійний титул зберігався до початку III ст. до н.е., доки Спарток III (304—284 pp. до н.е.) не відмовився від нього і не став іменувати себе "царем Боспору", як називалися всі інші боспорські правителі. Поступово ліквідовувалися.деякі форми самоврядування й демократичні установи, що виникли у ранній.період існування грецьких міст у Причорномор'ї. Боспорська держава перероджувалась у монархію .Існувало багато усякого роду управителів: охоронець царських скарбів, начальник фінансів, охоронець казни, різні придворні чини, управителі сіл. Зв'язки з місцевими племенами та сусідніми державами забезпечували спеціальні чиновники під керівництвом головного перекладача. Відомі такі військові посади: стратег громадян, наварх, пресбевт, архікойтоніт та ін. Одним з вищих воєначальників був лохаг.Військова організація Боспорського царства мала таку структуру. Основною силою, на яку могли опиратися правителі, були найманці, головним чином підвладних Боспору або союзних племен. У разі потреби скликалося греки і фракійці. У складі боспорських військ були також воїни з ополчення громадян боспорських міст. Боспорські правителі мали і власний військовий флот. Характерно, що у перших століттях нашої ери Рим щорічно давав гроші на утримання боспорського війська, яке розглядалося як оплот усього рабовласницького світу проти "варварських" племен на крайньому північному сході цього регіону.