43. Етнополітична карта середньовічного Криму. (віктор гуменний)

Середньовічний Крим становить собою одну з найцікавіших та водночас найзаплутаніших сторінок історії України. Складність культурних, політичних та етнічних процесів зумовлює і те що що і сьогодні мало фахівців займається його вивченням. Серед основних дослідників варто виділити А. Якобсона, О. Айбабіна, Ю. Могарічева, І. Храпунова, О. Герцена, С. Сорочана.

У період 5-7 ст. Крим охоплювали складні процеси. Після падіння Римської імперії та вторгнення варварів, Боспорське царство під ударами гуннів фактично перестало існувати та втратило свою вагому економічну роль яка переходить до Херсонесу (з 6 ст.-візантійський Херсон). На півострові у цей час ми бачимо те як перетинаються рештки сарматського масиву (алани), готи які були витісненні гунами та самі гунни, які прийшли «з-за Меотіди». Сарматський художній стиль буде прослідковуватись по всій Європі що викличе подібність кримських комплексів з європейськими зразками (наприклад знахідки з могильника у с. Лучисте і знахідки на півночі Франції).

Сама Візантія буде посилювати свій вплив на цих територіях, коли нею буде контролюватись лінія від Херсону до Боспору, разом з областю Дорі де проживатимуть готи. Упродовж усього періоду існування Візантії в імперії розуміли важливе геополітичне значення Криму в поширенні впливу імперії в Північному Причорномор’ї. Через Крим Візантія підтримувала зв’язки з тюркськими каганатами, хозарською державою і Київською Руссю. Письмові джерела і матеріали археологічних розкопок розкривають основний успадкований від Римської імперії аспект політики Візантії в Криму: прагнення володіти стратегічно важливими містами півострова — Херсонесом та Боспором, а також закріпитися в Південно-Західному Криму.

Незважаючи на ту, що Херсонес відсутній у складеному в кінці IV — першій чверті V ст. офіційному списку цивільних і військових посад Notitia dignitatum, небагатослівні повідомлення Амміана Марцеліна і Зосима, а також віднайдені в Херсонесі написи цілком конкретно свідчать про входження міста у другій половині IV ст. до складу імперії. У 364 р. прихильники імператора змусили втікати з Херсонеса узурпатора Прокопія, що брав участь у повстанні Юліана проти імператора Валента. При імператорі Зиноні (474–491) управління містом було передано візантійській адмiнiстрації. Інформація про неї міститься в написі 488 р., що походить із Херсонесу і містить інформацію про загін балістаріїв, та податки які збирали для укріплення міста. В роки правління Феодосія I імперія активізувала політику християнізації в Херсонесі, яка стимулювала не лише проникнення з території імперії нової духовної та матеріальної культури, але й початок масштабного перепланування міста. У другій половині V ст. у місті розпочалося будівництво християнських храмів. Саме місто було економічним центром цієї частини Криму. Потреба у продовольстві, контакти з місцевим населенням, викликали навіть потребу у карбуванні власної монети. Разом з тим сильно помітна аграризація економіки міста. Так, на відмінну від Боспору зникають цистерни для засолу риби, занепадають і майстерні та вілли (поблизу античного міста) які займалися виготовленням вина.

За свідченнями візантійських істориків та епіграфіки, у VI ст. візантійські імператори Юстиніан I (527–565), Юстин II (565–578) та Маврикій (582–602) вжили енергійних заходів для вкорінення імперії в Криму.

Згідно з Прокопієм, боспориди, які здавна проживали незалежно, підпорядкувалися владі василевса Юстина. Після придушення в Боспорі гунського повстання (для чого з Дунаю було перекинуто флотилію та війська), територія, що колись належала Боспорському царству, була приєднана до імперії. Саме повстання було викликане дещо спонтанним впровадженням християнства та тим, що статуї античних богів перекарбували на монети, що стало останньою краплею у терпінні населення. Із тексту будівельного напису, що походить з Таманського півострова, датованого Латишевим 533 р. після повернення на Дунай коміта Eвксинського Понту апоіпата Йоана, імператор призначив візантійського офіцера Ангулата управителем міста Боспор, проте сама область навколо міста і на Таманському півострові фактично до кінця 6 століття залишатиметься під владою гуннів.

Крим став ареною зовнішньої політики Візантії коли під час війн з державою Сасанідів, Тюркський каганат розглядали як союзників, проте складні дипломатичні перипетії привели до вторгнення тюрків у Крим. У 581 р., після успішної відсічі набігу тюрків на Боспор, візантійці поновили контроль над територіями обабіч Боспорської протоки. Це стало можливим і завдяки тому, що тюркський воєначальник був одним із претендентів на посаду кагана (попередній перед тим раптово помер), і він припинив воєнні дії і відступив.

За словами Прокопія, Юстиніан наказав побудувати фортеці в Південно-Західному Криму, на Південному березі, в Алустоні і Горзубітах. Згідно з Прокопієм, на березі Понту, в районі Херсонесу і Боспору, знаходилася країна Дорі, яку заселяли готи. Останні, згідно з побажаннями імператора, брали участь у всіх військових кампаніях. Область Дорі не постраждала від набігу тюрків у 580 р. Однак, захоплення Боспору і демонстрація військової сили біля Херсонесу, змусили Візантію в кін. VI ст. укріпити оборонну лінію, що знаходилась на плато Мангуп Дораса і створити нові фортеці в Гірському Криму на плато Ескі-Кермен, Бакла і Чуфут-Кале для своїх союзників — мешканців області Дорі. Очевидно, імперія об’єднала всі свої володіння в єдину адміністративну одиницю під управлінням дуки Херсонеса.

У 7 столітті після розпаду тюркського каганату частина його еліти займає Хазарію (яка до того платила податки тюркам) і утворює тут новий каганат. Свій вплив хазари поширюють і на Крим. Повідомлення Теофана і Никифора про події, що мали місце після заслання в Херсон в 695 р. Юстиніана, дають можливість говорити про захоплення хозарами майже всього Криму. Ймовірно, хозари для полегшення збору данини, об’єднали архонтії і підпорядкували їх архонту Дороса. Підвладну хозарам «країну готів Дорі», візантійці почали називати Готією, а її правителя — володарем Готії, або «володарем народу Таврійськтх кліматів». Як видається, кліматами візантійські автори називали адміністративні райони Готії. Резиденція архонтів кліматів знаходилась у фортецях на плато Мангуп (Дорос), Ескі-Кермен, Бакла, Чуфут-Кале, Тепе-Кермен. Зв»язки Херсона з центрами в Малій Азії ослабли, що разом з хозарською навалою призвело до його ще більшого ослаблення. Боспор перестав контролюватись Візантією взагалі. Разом з тим, хозари починають розглядатись як союзники імперії особливо у війнах на Сході.

У 841 р. Візантія зробила спробу повернути свою адміністрацію в Готію. Влітку цього ж року, згідно з рішенням імператора Теофіла, було створено фему. В Тактиконі Успенського її називали фемою кліматів. Близько 850 р. у зв’язку з неспроможністю імперії ефективно контролювати територію за межами Херсонесу, фему кліматів реорганізували в фему Херсона. У другій половині IX ст. Константинополь відновив своє правління у Гірському Криму. На дату ліквідації в Криму хозарського правління вказує лист патріарха Фотія, що був відправлений у 873 р. архієпископу Боспору. У цьому листі патріарх висловлює підтримку ідеї архієпископа охрестити всіх євреїв Боспору. В місті, яке б належало хозарам, нікому б і на думку не спало, вдатися до такої акції. Разом з тим, це призведе до того, що економічний розвиток Боспору стане надзвичайно активним,але Візантія втратить тут свій вплив і поступово ця територія почне контролюватись руськими правителями. Херсон не цікавив Візантію з економічних причин до 10 ст., тому посилення централізацію було, на думку А. Якобсона, зумовлене винятково політичними причинами, а саме появою русів, які сприймались як вороги хазар.

З 10 ст. присутність у степах мадяр та печенігів вносило істотні корективи в політику Візантії. Так, печеніги, як ми бачимо із писемних джерел займали активне місце у торгівлі Русі та Херсону. Фактично прямих контактів як таких, не було, як запише Костянтин Багрянородний, саме завдяки торгівлі з печенігами Херсон переживе хвилю економічного зростання. Але якщо у східному Криму сільське господарство займе провідну роль, то на південно-західному узбережжі криза продовольства буде відчуватись доволі гостро, тому як запише то й же Костянтин Багрянородний, без поставок зерна з Амастріди та інших центрів, Херсон не може існувати. Проте місто зростатиме, у 10 ст. ми бачимо навіть будівництво нових кварталів та карбування монети. Захоплення міста Володимиром у 988 не сприятиме його розвитку, з цього часу ми бачимо ознаки його поступового занепаду і фактично до 12 ст. вплив Візантії, яка переживатиме складну внутрішню боротьбу фактично зводиться до мінімуму.

Вторгнення половців призводить до того що ними з 11 століття фактично контролюється більша частина Криму. Західний Крим який належав Трапезундській імперії, вони, як не дивно не зачіпали. Витіснені вони будуть монголами.

З 13 століття стає відчутним вплив генуезців в Криму. Перебираючи на себе контроль над торгівлею зі Сходом у даному регіоні, вони контролюють Судак, Кафу (з 14 ст.) та інші центри. Тут ними створюється капітанство Готія з центром у Судаку (генуезці залишили після себе одну з найбільших в Україні фортець-Судакську та укріплення у Феодосії (Кафі), де кожен рік буде призначатись новий консул (для того щоб не допустити корупції).

У південно-західному та гірському Криму у цей час формується цілий ряд місцевих князівств. У колишній області Дорі з 13 ст. існувало князівство Феодоро, яке відіграє важливу роль в житті регіону. Після ослаблення Золотої орди і утворення кримського ханства яке стане союзником князівства, розпочнуться конфлікти з генуезцями. Конфлікт почався після будівництва фортеці-порту Авліта. Столицею князівства було місто Мангуп. У руських джерелах мало назву Мангуп. У Феодоро жили нащадки тавроскіфів, сарматоаланів, готів, греки та караїми. Офіційною та найбільш вживаної мовою була грецька, релігією - православ'я. Основними заняттями населення було землеробство, виноградарство і скотарство. У містах (Феодоро, Каламіта, Ексі-Кермен) розвивалися ремесла (гончарство, обробка металів, шкір та ін.). Після занепаду Херсонеса у XIV ст. Феодоро разом з Судаком зайняло його місце в Криму. У 1427 році правитель Феодоро Олексій I збудував у гирлі р.Чорної фортецю і торгівельний порт Каламіту (теперішній Інкерман в околицях Севастополя). Створена у відповідь на генуезький центр Чембало (теперішня Балаклава), вона стане об»єктом атаки генуезців, у відповідь буде взято Чембало. Зважаючи на османську загрозу, Феодоро та генуезці пішли на зближення, але це вже не врятувало не тих і не інших, оскільки в 1475 році в Криму висадився турецький десант, який захопив всі генуезські колонії-фортеці на узбережжі і після 6-тимісячної облоги - столицю князівства Феодоро.

Саме 13 століття було переломним для Криму, оскільки у цей час відбувається вторгнення монголів, які пройшовши рейдом по півострову утверджують тут свою владу. Їх взаємини з місцевим населенням носитиме різний характер, проте це перше масове проникнення тюркотів та монголоїдів на півострів створить основу для майбутнього Кримського ханства («Кірім юрт»). Феодальні міжусобиці в Орді і підтримка Польсько-Литовської держави сприяли утворенню 1449 р. незалежного Кримського Ханства на чолі з Хаджі Гіреєм, який переніс резиденцію з Солхата до Салачику в околицях пізнішого Бахчисараю («палац у садочку») і поклав початок ханській династії. В 1475 р. під час походу Отоманської порти на Крим, коли султаном Мехмедом ІІ Фатіхом були завойовані генуезькі території у Причорномор»ї, кримська правляча династія в особі Менглі І Гірея, визнала себе васалами Османів. Південний берег разом з фортецями Кафа та ін. буде контролюватись безпосередньо турками.

Етнічне різноманіття регіону створить собою унікальне явище в історії України. Перебуваючи на «перехресті» культур, все це приведе до того що, культурні, економічні та етнічні контакти створять собою неповторний та надзвичайно цікавий контекст середньовічної історії Криму, без якого ми не зможемо зрозуміти багатьох аспектів історії Цн. Сх. Європи у цей період, і саме тому вивчення історії цього регіону є для нас надзвичайно важливим.