5. Співвідношення політики та економіки.

Взаємодія та взаємовплив економіки та політики мають двосторонній характер

З однієї сторони, вважається, що слаборозвинута економіка передбачає централізацію влади, посилює авторитарні тенденції. У той же час підвищення добробуту населення сприяє плюралістичній демократії. Економіка створює відповідні матеріальні ресурси для політичної діяльності, для фінансування державного апарату, для матеріальної підтримки рухів, партій, для підтримки армії. Стан економіки визначає рівень і ступінь розвиненості політичного життя.

У політики, в свою чергу, є регулюючі здібності у відношенні до економіки, але тільки тоді, коли яка-небудь господарча проблема набуває значного соціального характеру та починає зачіпати інтереси усього суспільства. Характер такого впливу може бути позитивним, негативним та нейтральним.

Але треба пам’ятати, що політика та економіка зв’язані не безпосередньо, а через суспільні відносини.

«Економіка – це найперша політика» В.Ющинко

6. Співвідношення політики та моралі, цілей I засобів у політиці. Н.Макіавеллі про ці проблеми у праці "Державець".

Проблема співвідношення політики та моралі займає розум мислителів на протязі багатьох сторіч. В цілому в історії політичної думки склалося три основні підходи до вирішення цієї проблеми.

Деякі теоретики (Макіавеллі, Моска, Міхельс, Бентлі) заперечують яку-небудь серйозну роль моралі у політиці.

Інші (Платон, Аристотель, Фромм, Хаксли), навпаки, практично розцінюють політичні підходи у морально-етичних оцінках.

Треті (Ганді, Швейцер, Епштейн) наполягають на ушляхетнюванні політики мораллю.

Однак, практичний досвід показує. Що у політиці, як і у інших сферах суспільного життя, процес формування та реалізації інтересів зв’язаний з моральним вибором людини, її уявленнями про справедливість своїх домагань влади, межах свободи та рівності.

Співвідносяться, так як:

• І політика і мораль регулюють суспільні відносини;

• Повне підпорядкування політичних норм релігійним нормам;

• Існує взаємозв’язок. Але дуже напружений.

Існую повний розрив між політикою і мораллю (Н.Макіавеллі). Макіавеллі формулює правила поведінки, вільні від моральних критеріїв. У залежності від конкр. іст. умов і політичних умов. Державець може використати різні засоби, різні принципи для реалізації мети – для зміцнення державності. У тому числі жорстокі, у тому числі аморальні.

Політика поєднує у собі дві системи координат: користі та моральності. І якщо політична свідомість примушує людину оцінювати події та вчинки з точки зору користі або шкоди, то мораль переміщує ці ж питання у плоскість взаємовідносин добра та зла.

7. Співвідношення політики I права. Етико-правова концепція політики I.Канта.

Основні відмінності політики і права (юридичного):

1. за своїм змістом: зміст права обмежений формами об’єктивації права, політика може виходити за межі діючих НПА;

2. за критерієм оцінки поведінки: законно чи незаконно, користь чи шкода в політиці;

3. механізмом забезпечення: право забезпечується силою державного примусу через встановлення санкцій; політика може спиратися на силу як закону, так і переконання, навіювання, стимулювання, на здатність інститутів влади і лідерів забезпечувати собі безпосередню підтримку населення;

4. за критерієм відкритості: право публічне, відкрите; політика ж поряд з публічними, відкритими формами регулювання суспільних відносин може бути і „тіньовою”, такою що не афішує себе;

5. за динамікою змін: право порівняно з політикою більш консервативне, томущо вимагає дотримання визначених законодавчих процедур для здійснення змін;

6. за способом вираження: формами вираження права є нормативно-правові акти, нармативно-правові договори, прецеденти, правові звичаї. Частіше за все воно фіксується у письмовій формі. Форми вираження політики є більш різноманітними і можуть не фіксуватися письмово: політико-правові документи, програми і статути партій та рухів, ідеологічні концепції, заяви політичних лідерів, політичні дії.

Автономність політики і права є відносною. Право має політичний зміст. Воно використовується як для оформлення загальнозначущих політичних відносин, інститутів і цінностей, так і для закріплення панування певних соціальних класів або якщо говорити загально виступає засобом закріплення політики. Тоді як політика формує право. У той же час право виступає важливим джерелом легітимації політичної влади, обмежує політичну активність певною мірою, визначає поле політичної діяльності, правила політичної діяльності, права та обов’язки суб’єктів політики, тобто регулює політичну діяльність.

Правова політика — це певна форма безпосереднього правового вираження державної політики у будь-якій загально-значущій сфері суспільного життя, яке упорядковується та управляється органами державної влади і органами місцевого самоврядування.