36. Політичний розвиток, його суть, види та умови. Криза політичного розвитку.

Політичний розвиток — це перехід від певного політичного стану до якіснішого на базі вдосконалення політичних інститутів і підвищення рівня політичної культури суспільства.

Якщо суспільство в політичному плані не розвивається, це призводить до політичної стагнації — застою, відсутності змін, окостенінню організаційних форм, розпаду політичних структур, а внаслідок цього — до краху політичної системи суспільства або ж політичного регресу загалом.Такі негативні процеси супроводжуються політичною нестабільністю, соціальними конфліктами, кризами тощо.

Традиційні суспільства (переважно в країнах, що розвиваються) мають жорстко регламентоване традиціями та звичками політичне життя. Водночас функції політичних інститутів недостатньо диференційовані, що є передумовою неадекватного реагування на економічні, соціальні та технологічні зміни в суспільстві.

Перехід від традиційної політичної системи до сучасної почали називати "політичний розвиток" і "політична модернізація".

Передумовою активної розробки теорії політичного розвитку було намагання перенести модель британської або американської систем, які вважалися зразком політичного розвитку, до країн, що розвиваються. Однак цей широкомасштабний експеримент з упровадження західних політичних цінностей в інше соціокультурне середовище не дав очікуваних результатів.

Проте теорія політичного розвитку (модернізації) істотно вплинула на розвиток сучасної політичної науки.Саму ідею детермінації політичного розвитку висловлював ще Арістотель, який відзначав залежність політичної сфери суспільства від соціальних чинників (соціальної нерівності).

Але існувала й інша традиція аналізу політичного розвитку, яку започаткував Н. Макіавеллі, а з ним і його співвітчизники й послідовники — В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс, які декларували ідею самостійності політики й навіть її першості щодо інших сфер суспільного життя.На їхню думку, політичний розвиток визначає прогрес суспільства загалом, а ефективність впливу є результатом якості політичної еліти.

37. Політична модернізація: суть, критерії та основні моделі модернізації. Політична модернізація в Україні.

На думку представників цієї течії, політична модернізація є процесом зміни системних якостей політичного життя й функцій політичних інститутів з переходом від традиційного суспільства до сучасного.

Про здатність політичної системи до виживання свідчить її намагання модернізуватися. Системи з різними формами комунікації та соціалізації (мас-медіа, школи, вузи, церкви, армія тощо) культивують певні зразки політичної поведінки, підтримують віру в легітимність влади, її справедливість і т. ін.

Для вимірювання ступеня модернізованості політичної системи Г. Алмонд та Д. Пауелл запровадили такі критерії:

• диференціацію політичних ролей — інтереси кожної соціальної групи мають лобіюватися;

• спеціалізацію політичних інститутів — лобіюють інтереси своїх груп на основі взаємодії;

• культурну секуляризацію — перехід від ірраціональних (емоції, традиції, звички) чинників політичної поведінки до раціональних (право, факти, точна інформація).

Політична модернізація є однією з функцій політичної системи. На кожному історичному етапі свого розвитку суспільство ставить за мету соціальну модернізацію. Для країн посткомуністичного суспільства це означає швидкий рух до сучасних цивілізованих структур, високого рівня життя. Суспільство, для якого характерним є процес модернізації, здійснює відтворення на органічній новації, а не на тенденції розриву або руйнування попередніх організацій. Воно прагне до збалансованості, гармонії економічної, політичної, правової та інших систем, а також їхніх внутрішніх елементів.

C. Блек поділяє процес модернізації на декілька стадій :

• усвідомлення мети ;

• консолідація зорієнтованої на мету еліти ;

• період трансформації ;

• інтеграція суспільства на новій основі .

Одним з найголовніших завдань модернізації є структурне оновлення політичної системи , формування політичної структури соціальної дії , оскільки політична система повинна бути якомога більш адаптованою до нових проблем ,породжених сучасним суспільством , здібною діяти за конкретних історичних умов суспільно-політичних ситуацій

Також важливим елементов, є забезпечення високої політичної активності населення , як здатність влади до мобілізації людських і матеріальних ресурсів задля вирішення суспільно значущих завдань .

Сучасні вчені суспільствознаці вирізняють два досить різних між собою типи модернізвції , а саме : органічна модернізація та неорганічна ( або відображена ) модернізація .

Перший тип , притаманний розвиненим країнам Західної Європи та Північної Америки , розпочавшись в епоху відродження , йдучи нерівнозачно у різні часи , іноді гальмований наявністю тоталітарних режимів в тій чи іншій країні , відбувається в цих країнах ще й досі . Сутністю цього типу модернізації є те , що соціально-політичний розвиток відбувається у формі неперервного еволюційного та революційно-реформаторського процесу

Другий тип ( відображена модернізація ) характерний для країн , які знаходяться на порівняно низькому рівні розвитку з країнами , яким притаманна органічна модернізація .

На даному етапі в Україні можна характеризувати як відображену й часткову . Відображену , тому , що наша країна лише нещодавно стала на шлях самостійної державності , тому їй доводться долучатися до досвіду тих , хто проходив цим шляхом . Часткову тому , що на даний момент у суспільно-політичній системі переплетено доволі супуречливі елементи , та й нажаль деякі кроки уряду залишаються не зовсім , м'яко кажучи , зрозумілі. Трансформація в Україні сьогодні не має певної спрямованості. Трансформація - це процес зміни форми , виду , характеру суспільно - політичних відносин . Залишається відкритим питання про мету та ідеальний образ цих змін .